Театр оперети

З 1934 у Троїцькому народному будинку міститься Київський державний академічний театр оперети. Оперета з’явилася 1855 в Парижі, коли композитор Ж. Оффенбах представив своє ревю «Двоє сліпих». Ця одноактівка увійшла в історію музичного театру як родоначальниця нового жанру – оперети. Через кілька років оперета прийшла в Росію, спочатку до столиці. У сезон 1869/70 вперше з’явилася в Києві. В 1870-х рр. у Києві виступали трупа В. Рокотова та драматично-опереткова трупа М. Савіна, у 1880-х рр. – трупи Й. Сєтова і Г. Ларіонова-Ларіна, 1890 – 1918 – зарубіжні опереткові колективи: австрійські, німецькі, польські, французькі, але найбільше – російські опереткові театри, трупи і солісти (з 1894).

Оскільки інтерес і захоплення з боку глядачів постійно зростали, а стаціонарного театру оперети в Києві не існувало, опереткові театри, трупи і солісти виступали майже на всіх сценічних майданчиках міста: в театрах «Бергоньє», «Соловцов», Міському, Шато-де-Фльор, у «Новому театрі» Д. Дагмарова, «Малому театрі» О. Крамського, театрі М. Медвєдєва, іноді в театрі «Пел-Мел», «Художньому театрі мініатюр» і «Художньому театрі» (обидва – А. Кручиніна), у «Великому театрі мініатюр», в Олексіївському парку (театр «Корсо-театр»), «Новому театрі» в Купецькому саду тощо. Не обійшли оперету й українські трупи: 1906 Д. Гайдамака переклав оперету «Гейша» С. Джонса українською мовою і поставив під час гастролей в Києві; 1912 в Літньому театрі Купецького зібрання трупа М. Садовського показала «веселу оперету» М. Кропивницького «Пошились у дурні», «комічні оперети» – «Пісні в лицях», «Сватання на Гончарівці», «Сорочинський ярмарок», «феєрію-оперету» «Вій» (дві останні – за М. Гоголем) тощо.

30 серпня 1915 антрепренер М. Лівський відкрив перший стаціонарний театр оперети в Києві («Театр М. Лівського») у флігелі будинків № 4 – 6 на вул. Миколаївській (тепер вул. Архітектора Городецького, флігель не зберігся). З березня 1916 власник вирішив здавати приміщення іншим оперетковим театрам і колективам. 6 жовтня 1918 театр оперети там же відновив роботу під назвою «Музична комедія» Ф. Валентетті та О. Брянського (Брауна), 1920 його закрила радянська влада.

1922 оперета була заборонена як жанр «шкідливий і неприпустимий», стаціонарний театр закрили, 1922 – 24 і 1927 – 28 діяла пересувна опереткова трупа. Лише в 1934 – 35 у зв’язку з переміщенням столиці з Харкова до Києва, в колишньому Троїцькому народному будинку відкрито театр музичної комедії. Створений на грунті пересувного, керованого О. Бенедиктовим ще з 1933, але його перші вистави російською мовою показали, що над ним тяжіє інерція пересувного театру оперети зі старими трафаретними прийомами.

Прем’єрою стаціонарного театру музичної комедії стала «Летюча миша» Й. Штрауса (січень 1935). Восени цього ж року світло рампи побачила вперше поставлена українською мовою вистава «Продавець птахів» К. Целлера (режисер – С. Каргальський). За ними були «Як її звуть?» М. Адуєва, музика Л. Пульвера, «Баядера» І. Кальмана, «Вій» (за М. Гоголем) М. Вериківського, «Циганське кохання» Ф. Легара та ін.

Демократичні художні традиції театру своїм корінням сягають невичерпних джерел національного гумору, народних імпровізаційно-комедійних і музично-танцювальних видовищ та бурлескних інтермедій шкільного театру, постановок т. зв. малоросійських опер, щедро розцвічених фольклорно-етнографічними візерунками, насамперед, «Наталки Полтавки», «Москаля-чарівника» І. Котляревського і «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка та реалістичних вистав корифеїв українського театру. Немало блискучих комедійних акторів прийшло в оперету з українського класичного театру, багато свіжих і колоритних барв принесли вони на світову опереткову сцену, передали молодим митцям творчу естафету і животворні традиції мистецтва корифеїв, сприяли бурхливому розквіту легкого жанру.

Новонароджений театр опановував новий репертуар і впевнено самостверджувався, ставлячи перед собою високу планку професіоналізму. Головним принципом творчого життя колективу обрано шану до надбань класичної опереткової спадщини. Від початку творчі пошуки було спрямовано на створення національного репертуару. Звернення до М. Гоголя, соковиті народні характери, український колорит принесли успіх таким виставам, як «Сорочинський ярмарок» (1936) та «Майська ніч» (1937) О. Рябова. До творчих здобутків театру слід зарахувати й виставу «Вій» М. Вериківського (1936 – 37), а також «Кето і Коте» В. Долідзе. На афішах з’явилися імена видатних майстрів слова – М. Бажана, Остапа Вишні, М. Рильського, П. Тичини. 1938 у Києві відбулася блискуча прем’єра (після Харкова 1937) і дотепер сучасної української оперети «Весілля в Малинівці» О. Рябова. Переклад текстів і лібрето українською мовою здійснювали: М. Бажан, Д. Білоус, Н. Забіла, О. Копиленко, І. Кочерга, А. Малишко, Г. Плоткін, М. Рильський, М. Талалаєвський, П. Тичина, М. Упеник та ін. письменники.

У роки Великої Вітчизняної війни Київський театр оперети було евакуйовано в Алма-Ату (тепер Алмати, Республіка Казахстан). Безпосереднім відгуком українських митців на події війни стала оперета О. Рябова «Блакитний камінь» на лібрето Б. Туровського.

Прем’єра вистави, здійснена диригентом О. Рябовим, реж. О. Сумароковим та худ. М. Ліпкіним, з успіхом відбулася восени 1942. Художній керівник театру Б. Балабан, відчувши дух часу, поставив у лютому 1943 «Москвичку» О. Сандлера за віршованою п’єсою В. Гусєва, яка набула широкої популярності. 1943 театр перевели в Чимкент (тепер Республіка Казахстан), де з тріумфом відбулася прем’єра оперети О. Рябова «Пошились у дурні» за однойменним водевілем М. Кропивницького, було поставлено «Наталку Полтавку» М. Лисенка, «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, здійснений Б. Балабаном та О. Рябовим в жанрі бурлеску, «Розкинулось море широко» (текст В. Вишневського, О. Крона, М. Азарова, музика С. Германова). Під час війни театр створював концертні бригади, які виїздили до військових частин та шпиталів на фронтах.

1944 театр повернувся в Київ. 1 травня того ж року виставою «Сорочинський ярмарок» О. Рябова відкрив свій творчий сезон. 1944 – 45 здійснив ряд високохудожніх вистав, зокрема: «Жірофле-Жірофля» Ш. Лекока, «Боккаччо» Ф. фон Зуппе, «Бузок – черемха» В. Желобинського та в новій сценічній редакції «Кето і Коте» В. Долідзе, «Майська ніч» – текст К. Кошевського і Л. Юхвіда, музика О. Рябова. Серед нових постановок – «Вільний вітер» І. Дунаєвського, «Трембіта» Ю. Мілютіна, «Чудовий край» О. Рябова та низка класичних оперет. 1946 знову було створено веселу комедійну виставу «Шельменко-денщик» О. Рябова, яка стала успішним продовженням національної театральної традиції. У 1940 – 60-х рр. відбулися значні зміни в репертуарній афіші, а також в естетичних засадах творчої діяльності колективу. До репертуару все більше включалися твори сучасних авторів, які були заангажовані й схожі один на одного.

Популяризувалися теми незламності духу радянського народу, з’являлися п’єси-«одноденки». Водночас оперета знову й знову зверталася до класики.

Поряд із «Білою акацією» І. Дунаєвського, «Суперниками» В. Лукашова, «Тютюновим капітаном» В. Щербачова грали «Веселу вдову» Ф. Легара, «Летючу мишу» Й. Штрауса, «Фіалку Монмартра» І. Кальмана. Театр музичної комедії продовжував традицію національного репертуару, в чому величезна заслуга О. Рябова, твори якого – «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч» – і в 1950 – 60-х рр. з величезним успіхом йшли на сцені театру.

Популярними серед киян була вистава «За двома зайцями» М. Старицького, яка ставилась у трьох сценічних редакціях, «Сватання на Гончарівці», музика К. Стеценка. Оперету «Володимирська гірка» (1958 – 59) – лібрето Д. Шевцова, музика В. Лукашова – поставив учень Леся Курбаса – В. Скляренко, який певний час працював у Київському театрі музичної комедії. Відомою постановкою стала оперета, яку назвали українським бурлеском – «Голий президент» А. Філіпенка.

1966 київську музкомедію перетворено на Київський державний театр оперети. У 1970 – 90-х рр. його репертуар наповнювали найрізноманітніші за жанрами та тематикою вистави: «Три мушкетери» М. Дунаєвського, «Товариш Любов» В. Ільїна, «Фіалка Монмартра», «Принцеса цирку», «Сільва», «Баядера» І. Кальмана, «Севастопольський вальс» К. Лістова, «Кадриль» В. Гроховського, «Зоряний час» (у співавт.), «Сто перша дружина султана» А. Філіпенка, «Поцілунок Чаніти» Ю. Мілютіна, «На світанку» О. Сандлера, «Лівша» В. Дмитрієва, «Василь Тьоркін» А. Новикова, «Російський ведмідь» Л. Лядової, «Кето і Коте» В. Долідзе, «Гончарський бал» Г. Дусика, «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «Циганське кохання», «Весела вдова» Ф. Легара, «Летюча миша», «Циганський барон» Й. Штрауса та багато ін.

Дітям та юнацтву були адресовані «Балада про хлопчаків» К. Мяскова, «Бременські музиканти» Г. Гладкова, «Малюк і Карлсон» Ю. Тер-Осипова. На яскраву подію перетворилися прем’єрні вистави «Товариш Любов» та «Місто на світанку» В. Ільїна у постановці головного режисера В. Бегми (1979). Високу оцінку преси та глядачів здобули вистави «Кадриль» В. Гроховського, «Легенда про Київ» О. Білаша (режисер-постановник – С. Сміян).

Від 1983 на сцені театру запанувала класика, одна за одною відбулися прем’єри оперет «Маріца» І. Кальмана, «Весела вдова» Ф. Легара та «Вільний вітер» І. Дунаєвського. Наступного року поставлено «Баядеру» І. Кальмана.

Найскладнішими видалися для київської оперети 1990-і рр. Епоха великих змін у суспільстві, розпад Радянського Союзу, крах економіки та масовий виїзд за кордон інтелектуальних сил країни спричинили депресивний стан культури й, зокрема, театрального мистецтва. Проте, поступово формувалася концепція розбудови театру, основою якої є пристосування давніх традицій українського театрально-музичного мистецтва до сучасних потреб глядача.

1998 вперше в історії Києва здійснено постановку всесвітньовідомої опери Д. Гершвіна «Поргі і Бесс». На сцені оперети почали з’являтися музичні вистави для дітей – «Карнавал казок в Україні», «Білосніжка та семеро гномів» В. Домшинського, «Дюймовочка» Г. Кудінової. У дитячих виставах задіяні також студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. 2003 поновлено одну з найкращих світових оперет – «Летючу мишу» Й. Штрауса.

2004 відбулася прем’єра мюзиклу «Вогні рампи» Г. Фролова, створеного за мотивами кіносценарію Ч. Чапліна.

Напередодні 70-річного ювілею з ініціативи художнього керівника, директора київської оперети Б. Струтинського театр відкрив камерну сцену – «Театр у фойє», задуманий як пошукова майстерня для творчої самореалізації акторів і режисерів. Першою виставою на камерній сцені стала одноактна оперета Ж. Оффенбаха «Звана вечеря з італійцями», прем’єра якої відбулася 2004 (режисер-постановник Б. Струтинський, диригент-постановник В. Шейко).

1959 – 86 при театрі працювала «Студія підготовки акторських кадрів» з дворічним терміном навчання. Приймалися особи 17 – 23 років, яких затверджувала комісія фахівців. Вивчалися як загальноосвітні, так і спеціальні дисципліни: історія театру, історія музики, вокал, сценічний рух, сценічна мова тощо. За 27 років існування через студію пройшло 750 – 800 студентів.

Починаючи від 1968 театр здійснював творчі контакти з Пряшівським театром ім. Й. Заборського (ЧССР). 1970 на його сцені народний артист УРСР Д. Шевцов поставив спектакль «Бравий солдат Швейк» В. Лукашова. Згодом театри вперше обмінялися солістами в цьому спектаклі. Рік по тому на сцені Пряшівського театру Д. Шевцов поставив інсценізацію Ю. Мілютіна «Цирк засвічує вогні». Пізніше здійснено постановки вистав «Дівчина і море» Я. Цегляра, «Я люблю тебе» Л. Колодуба. На честь 30-річчя визволення Києва та з нагоди Днів Чехословацького драматичного мистецтва в СРСР постановча група Пряшівського театру підготувала на київській сцені прем’єру словацької оперети Г. Дусика «Гончарський бал». 1978 колектив Київського театру оперети гастролював у ЧССР, де представив 10 вистав театру і дві вистави разом із Пряшівським театром ім. Й. Заборського.

1994 театр уперше в історії виїхав у турне до Італії для участі в ХХV міжнародному фестивалі ім. Ф. Легара, на якому одержав Гран-прі за виставу «Весела вдова» (давали італійською мовою). У квітні та жовтні 1995 здійснив турне по Франції з проектом «Віват, Оффенбах!», показавши 54 вистави у найкращих містах країни – Віші, Ліон, Тур та ін.

2004 театр одержав статус академічного; 2010 – національного. Його репертуар включає нині бл. 20 вистав – оперет, мюзиклів, музичних комедій та музичних казок. Усього за 70 сезонів здійснив понад 200 постановок.

В театрі працювали відомі діячі культури.