Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Актори театру Садовського (З – К)

1907 – 09 – Загорський Іван Васильович (справж. – Подзікунов; 1861 – 1909) – актор, виступав у російських і українських трупах (з 1879), зокрема М. Кропивницького (1880 – 88), М. Садовського (1888 – 1900). Помер в Одесі.

Майстер епізодів, створив яскраві комедійні образи. Ролі: Шинкар, Маюфес («Наймичка», «Хазяїн» І. КарпенкаКарого), Хома («Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Бобчинський («Ревізор» М. Гоголя), Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Старий рибалка («Загибель "Надії"» Г. Гейєрманса) та ін.

1907 – 09 – Заньковецька Марія Костянтинівна (справж. – Адасовська; 1854 – 1934) – актриса, громадська діячка, народна артистка Республіки (з 1923), корифей української сцени; актриса труп М. Кропивницького (1882 – 83, 1885 – 88, 1899 – 1900), М. Старицького (1883 – 85), П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого (1900 – 03), театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (1905 – 06), керівник аматорських гуртків у Ніжині й Кролевці (1909 – 15), організатор і актриса «Товариства українських артистів за участю М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка» (1915 – 16), «Товариства українських акторів за участю М. Заньковецької і П. Саксаганського»(1916 – 17), Українського національного театру (1917 – 18), Народного театру (1918 – 22). Похована на Байковому цвинтарі в Києві. Ім’ям актриси названо вулиці в Києві та Ніжині.

Разом з М. Садовським створила цей театр, брала участь у формуванні його репертуару. Разом з П. Саксаганським організувала 1918 Народний театр у Троїцькому народному будинку, на базі якого 1922 створено Театр ім. М. Заньковецької (тепер Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові). Востаннє вийшла на сцену 15 грудня 1922.

Допомагала матеріально українським діячам, проводила велику просвітницьку і громадську діяльність.

Актриса надзвичайно широкого творчого діапазону. Сценічне мистецтво М. Заньковецької відзначалося щирістю переживань, високим рівнем майстерності, художньою переконливістю, воно мало значний вплив на розвиток української драматургії і створення національного театру. Актриса стала артистичним символом української нації. Її гра була феноменом психологічного проникнення в образ. На спектаклі з участю М. Заньковецької медичні світила О. Богомолець і М. Скліфософський приводили студентів на «психологічний практикум».

Створила образи, пройняті справжнім драматизмом і запальною комедійністю: Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного), Іо («Загибель "Надії"» Г. Гейєрманса), Лія («Євреї» Є. Чирикова), Лукера («Зимовий вечір» М. Старицького), Христина («Забавки» А. Шніцлера) та ін.

1908 у Троїцькому народному будинку відзначено 25-річчя, у грудні 1922 – 40-річчя творчої діяльності актриси.

1917 – Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна (уродж. – Ковтуненко; 1855 – 1921) – актриса, одна з корифеїв національного театрального мистецтва; вихованка Київського інституту шляхетних дівчат (1874), актриса українських труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського (з 1883).

1919 – 20 працювала в Державному народному театрі, що містився у цьому будинку, 1920 – 21 – в Роменському пересувному театрі. Померла в Ромнах.

У перші роки роботи на професійній сцені створила такі ролі, як мати-страдниця Стеха та пащекувата баба Риндичка («Глитай, або ж Павук», «По ревізії» М. Кропивницького), Фенна Степанівна («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка) та ін., які грала протягом усього життя. Роль Теклі, заздрісної покоївки-інтриганки з п’єси М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» в її виконанні критики називали «Яго у спідниці». Блискучі дуети на сцені створювала з М. Заньковецькою, з якою їх з’єднувала міцна дружба.

У репертуарі актриси була роль І. Кулішевич з п’єси М. Старицького «Талан». Цю героїню драматург писав з Г. Затиркевич-Карпинської (після другого заміжжя актриса взяла подвійне прізвище). Серед інших ролей: Риндичка («По ревізії» М. Кропивницького), Ганна («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Лимериха («Лимерівна» Панаса Мирного), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Пошльопкіна («Ревізор» М. Гоголя), Хівря («Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем).

Була також чудовою співачкою, виконувала твори С. Гулака-Артемовського, М. Кропивницького, М. Лисенка.

1907 – 17 – Захарчук Євген Миколайович (1886 – 1936) – актор; артист театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (1901 – 06). Помер у Києві.

Ролі: Андрій («Тарас Бульба» за М. Гоголем), Гриць («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Олекса («Бурлака» І. Карпенка-Карого), Мазепа («Мазепа» Ю. Словацького), Марс («Енеїда» М. Лисенка; перше виконання), Дмитро («Ясні зорі» Б. Грінченка).

1911 – 17 – Івлєв Трохим Васильович (справж. – Трохименко; 1878 – 1933) – співак (бас-баритон) і драматичний актор; артист театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (1910 – 11), Артемівського музично-драматичного театру (Донбас; 1923 – 33). Помер у Сумах.

Ролі: Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Абдул-Бакі («Бранка Роксолана» Д. Січинського), Тит Халява («Вій» М. Кропивницького, за М. Гоголем), Стольник («Галька» С. Монюшка), Еней, Голова («Енеїда», «Утоплена» М. Лисенка), Іван («Катерина» М. Аркаса), Козак-бандурист («Серед бурі» Б. Грінченка), Хмара («Мазепа» Ю. Словацького).

1917 – Карабіневич Панас Іванович (1892 – 1964) – актор, режисер, театральний діяч; керівник мандрівного театру на Галичині (1927 – 39), один із засновників і заступник директора Тернопільського обласного театру ім. І. Франка (з 1939), організатор Бережанського театру (1940). 1941 заарештований НКВС. Після війни був режисером аматорських театрів, директором Чортківського будинку культури (1951 – 61). Похований у Чорткові (тепер Тернопільська обл.).

1910 – 13 – Карлашов Микола Кирилович (псевд. – Чорноморець; 1885 – 1930) – оперний співак (бас); соліст тифліської (1907 – 08), київської (1913 – 17) опер, Народного дому в Нью-Йорку (1920-і рр.). Помер у США.

Гра актора відзначалась емоційністю, артистизмом. Ролі: Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Зевс (перше виконання), Виборний («Енеїда», «Наталка Полтавка» М. Лисенка). 1912 записав на київській фабриці «Екстрафон» чотири українські народні пісні в обробці М. Лисенка.

1907 – 17 – Ковалевський Іван Іванович (1882 – 1955) – актор, театральний діяч. Учень М. Садовського. Актор Державного народного театру, Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка (1922 – 25), Одеського державного українського драматичного театру (1925 – 29), Житомирського обласного театру (1933 – 43). Емігрував, помер у м. Інгольштадт (Німеччина).

В Театрі М. Садовського виконував обов’язки його заступника у фінансово-адміністративних справах. Акторське амплуа – комічні ролі, був другим після Ф. Левицького коміком театру.

Серед ролей: Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Писар, Стьопа, Курц, німець, Терешко («Понад Дніпром», «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Шпонька («Як ковбаса та чарка, то минеться і сварка» М. Старицького), Лавушник («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Сганарель («Камінний господар» Лесі Українки), Добчинський, Батько («Ревізор», «Страшна помста» М. Гоголя).

1910 – 17 – Коваленко Прохор Тихонович (1884 – 1963) – актор, педагог, перекладач; вихованець Музично-драматичної школи М. Лисенка (1910); актор Українського національного театру в Києві (1917 – 18), режисер театру в Умані (1920 – 26), актор Київського українського драматичного театру ім. І. Франка (1926 – 48), викладач Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1934 – 60). Помер у Києві.

Автор п’єси «Халепа», перекладач кількох творів, поставлених у театрі («Стара шахта», «Королева Сабат»).

Грав переважно других коханців та невеликі характерні епізодичні ролі, зокрема: Тиміш («Брат на брата» Д. Грицинського).

1908 – 17 – Колесник Микола Іванович (1887 – 1962) – драматичний актор і співак (тенор), костюмер; артист київської (з 1918), харківської та одеської (1920-і рр.) опер, пересувного ДРОТу (1928 – 32), соліст Львівського театру опери та балету (1945 – 58). Помер у Львові.

У Театрі М. Садовського співав у хорі, танцював, грав невеликі характерні ролі переважно комедійного плану: Писар («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького), Лопуцьковський («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка). За сумісництвом працював завідувачем костюмерного цеху. Добре знав крій українських костюмів, тому костюми до вистав були витримані в певному стилі.

1909 – 17 – Колесникова Парасковія – драматична актриса, співачка (меццосопрано), танцівниця.

Виконувала характерні ролі другого плану: Сірчиха, Степанида («За двома зайцями», «Не так склалось, як жадалось» М. Старицького), Унтер-офіцерша («Ревізор» М. Гоголя), Куховарка («Суєта» І. Карпенка-Карого), Махля («Міреле Ефрос» Я. Гордіна), Митрофанівна («Весняні сни» А. Добровольського).

1907 – 17 – Корольчук Олександр Іванович (1893 – 1925) – актор, режисер. Учень М. Садовського. Помер у Запоріжжі.

У цьому театрі розпочав свою театральну діяльність, 1919 – 22 працював у цьому ж будинку в Народному театрі під керівництвом П. Саксаганського. Один із засновників і керівників українського драматичного театру ім. М. Заньковецької (з 1922).

Ролі: Гнат Чалий, Акил Акилович, Гавенда («Сава Чалий», «Суєта», «Паливода ХVІІІ століття» І. Карпенка-Карого), Богдан Хмельницький, Храпко («Богдан Хмельницький», «Крути, та не перекручуй», М. Старицького), Остап («Тарас Бульба» М. Старицького, за М. Гоголем), Писар, Хорунжий («Пошились у дурні», «Вій» М. Кропивницького, за М. Гоголем), Чарівник Купріян («Страшна помста» за М. Гоголем), Чорт Борута («Зачароване коло» Л. Ріделя), Франц Моор («Розбійники» Ф. Шіллера).

Одночасно був редактором-видавцем мистецького журналу «Сяйво» (1913 – 16).

1912 – 16 – Кошиць Олександр Антонович (1875 – 1944) – хоровий диригент, композитор, викладач і керівник хору Музично-драматичної школи М. Лисенка (з 1904), керівник хорів Київського університету (з 1909), Київських вищих жіночих курсів (з 1913), хормейстер і диригент київської опери (1916 – 17), завідувач музичної частини і диригент Українського національного театру (1917 – 18, містився у цьому будинку), один із засновників Української республіканської капели (1919), з якою того ж року виїхав за кордон. Помер у Вінніпезі (Канада). Ім’ям митця названо вулицю в Києві.

У Театрі М. Садовського працював диригентом, ставив опери й оперети, писав музику до вистав.

1907 – 10 – Кричевський Василь Григорович (1872 – 1952) – живописець, графік, архітектор, художник театру й кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва; головний художник Українського національного театру (1917 – 18, містився у цьому будинку), викладач Київського художнього інституту (1922 – 41). Помер у Каракасі (Венесуела), похований у Баунд-Бруку (США).

У Театрі М. Садовського працював завідувачем мистецької частини і декоратором, оформив бл. 20 вистав (декорації і костюми). Серед них – «Сільська честь» П. Масканьї, «Продана наречена» Б. Сметани, «Галька» С. Монюшка, «Тарас Бульба» за М. Гоголем, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого.

Оформлював «живі картини» в театрі: «Веснянки», «На Івана Купала», «Весілля», «Гоголь слухає українських пісень», «Вечорниці».

В Українському національному театрі оформив вистави «Богдан Хмельницький» М. Старицького, «Панна Мара» В. Винниченка, «Урієль Акоста» К. Гуцкова та ін.

1916 – 17 – Курбас Лесь (Олександр-Зенон Степанович; 1887 – 1937) – режисер, актор, теоретик театру, драматург, перекладач, народний артист Республіки (з 1925); засновник трупи «Тернопільські театральні вечори» (1915 – 16), Молодого театру в Києві (1916 – 19), Київського драматичного театру («Кийдрамте», 1920 – 21), театру «Березіль» (1922, його художній керівник до 1933; з 1935 – Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка). Репресований, розстріляний на Соловках.

Роль Хлестакова в «Ревізорі» М. Гоголя в Театрі М. Садовського помітно виокремила молодого актора з усіх інших відомих виконавців цієї класичної ролі.

Інші ролі: Гнат («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Збігнев («Мазепа» Ю. Словацького). Акторська творчість митця в цьому театрі мала великі перспективи, але його головна увага й енергія були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом новаторський Молодий театр.