Установи поч. 20 ст.

До 1908 тут діяло Київське товариство грамотності, створене 1882 з метою сприяти поширенню грамотності та «релігійно-моральної просвіти в народі» на території т. зв. Південно-Західного краю (Київська, Подільська і Волинська губернії). Ставило собі завданням підтримувати народні училища й засновувати при них класи для дорослих, відкривати нові навчальнопросвітницькі заклади (бібліотеки, читальні, клуби для народу), надавати грошову допомогу нужденним учням народних шкіл, видавати підручники й книжки для народного читання, преміювати кращі твори для народної освіти, поширювати книжки і періодичні видання для народного читання, розсилати в народні школи підручники за зменшеними цінами і безплатно, влаштовувати публічні лекції, курси, вечори, концерти тощо. Товариство складалося з дійсних і почесних членів.

Керівні органи – рада (розпорядчий орган) і правління (виконавчий орган). До ради, яка обиралася на три роки, входило 12 – 18 осіб, до складу правління – 2 – 3 члени товариства. Головою ради у період діяльності в цьому будинку був педагог, громадськополітичний діяч В. Науменко (1897 – 1908), його товариші – історик І. Лучицький і Л. Лічков. Народним будинком завідував А. В’язлов, його помічником був Д. Дорошенко – відомі у майбутньому українські політичні діячі.

В кін. 1907 товариство налічувало понад 400 членів. Серед них були відомі вчені, викладачі навчальних закладів, видавці, підприємці, журналісти, військові, діячі культури: М. Андрусов, П. Армашевський, М. Василенко, В. Високович, Є. Вотчал, Л. Добровольський, А. Думанський, Д. Ізвєков, В. Іконников, Є. Ківлицький, В. Колкунов, О. Корчак-Чепурківський, Й. Косоногов, Є. Кузьмін, О. Левицький, А. Лобода, Т. Лубенець, І. Лучицький, Н. Молчановський, С. Навашин, В. Осьмак, Є. Патон, В. Перетц, М. Ренненкампф, В. Риков, Д. Рузський, С. Сольський, М. Стороженко, В. Толлі, П. Тутковський, І. Фещенко-Чопівський, В. Ханенко, П. Холодний, В. Чаговець, В. Шапошников, Ф. Штейнгель, Я. Шульгин, В. Щербина та ін. Діяли бібліотечна, шкільна, редакційна, ревізійна, музейна комісії, довідкове бюро для учнів.

Товариство влаштовувало літні курси церковного співу, навчання вчителів ручній праці, народні читання, заснувало чотири недільні школи й одну жіночу тюремну, чоловічу тюремну бібліотеку. Загалом за роки своєї діяльності товариство відкрило понад 1 тис. різних бібліотек, у т. ч. 700 сільських. У власному народному будинку були зосереджені не тільки просвітницькі заклади товариства, а й проходили його публічні заходи – лекції, вечори, концерти. Безплатною бібліотекою-читальнею завідував Є. Ківлицький, пересувним музеєм підручників – М. Біляшівський. Станом на 1908 в музеї було 1560 найменувань, 10506 примірників видань. Музей надсилав і видавав навчальну літературу в тимчасове користування на замовлення недільних, приватних і полкових шкіл, денних притулків, міських, комерційних училищ, чайних тощо. Всередині будинку було встановлено дошки з іменами жертводавців. У січні 1908 товариство було заборонено після перевірки і вилучення книжок з його складу, серед яких виявили заборонені цензурою політичні видання, що «збуджують огиду до уряду», закликають «на боротьбу з існуючим урядом».

Його наступник – Київське товариство поширення освіти і грамотності, статут якого затверджений у квітні 1908 (правління містилося в будинку на сучасній вул. Ярославів Вал, 22).

24 березня 1908 будинок і майно товариства передано у міську власність, ним відала спеціальна комісія Київської міської управи. 1914 музей передано Київському навчальному округу.

Київське товариство грамотності надавало приміщення у народному будинку багатьом національним інституціям, політичним партіям, зокрема, кадетам, Бунду та ін.

1902 – 06 за цією адресою працювала редакція українознавчого журналу «Киевская старина» (редактор – В. Науменко); 1907 – його спадкоємця – наукового та літературно-публіцистичного журналу «Україна». Засідання редакційної колегії відбувалися на верхньому поверсі. До її складу входили: Д. Дорошенко, Є. Ківлицький, О. Левицький, С. Петлюра, Є. Трегубов, Я. Шульгин. Було підготовлено і видано 4 томи у 12-ти книгах часопису, який виражав інтереси як «Киевской старины», так і певною мірою Українського наукового товариства в Києві. У рубриці «З українського життя» подавався огляд політичних, культурних подій, розвитку науки й культури в Україні. Оскільки УНТ вирішило видавати як власний науковий орган «Записки», журнал «Україна» припинив існування. Відродився 1913.

1906 – 08 в будинку містилося відділення редакції єдиної щоденної громадсько-політичної газети українською мовою «Рада», що видавалася коштом Є. Чикаленка. Редактори: 1906 – 07 – Ф. Матушевський, з 1907 – М. Павловський. Секретар – С. Петлюра. Редакція працювала на сучасній вул. Ярославів Вал, 6.

1907 – 10 на верхньому поверсі будинку діяло правління «Українського товариства "Просвіта" на пам’ять про Т. Г. Шевченка» – культурно-просвітницької громадської організації, заснованої в травні 1906 з метою поширення наукових знань і виховання національної свідомості серед широких верств населення. Перша адреса – сучасна вул. Воровського, 10.

Серед засновників товариства були відомі діячі української культури: О. Волошинов (Волошин), Б. Грінченко, В. Дурдуківський, С. Єфремов, К. Квітка, Г. Коваленко, Ф. Красицький, М. Лисенко, Ф. Матушевський, М. Старицька, Леся Українка та ін. Головами товариства в цей час були Б. Грінченко (1906 – 09), С. Тимошенко (1909 – 10), секретарі – Д. Дорошенко (1907 – 09), Л. Василевська (Дніпрова Чайка; 1909 – 10). Серед активних діячів також були А. В’язлов (член правління), Л. Жебуньов (товариш голови), О. Кошиць, Є. Лукасевич, М. Микиша, Олена Пчілка, С. Русова (член правління), Л. Яновська.

Станом на 1909 товариство налічувало понад 620 членів. Заснування філій Київській «Просвіті» заборонили, тому вона поширювала свою діяльність переважно на територію міста та його околиці, влаштовуючи лекції, народні читання, вистави, концерти тощо. Зокрема, у березні 1909 товариство влаштовувало в будинку лекції з історії України українською мовою (читали В. О’Коннор-Вілінська, Л. Старицька-Черняхівська). Головну увагу було приділено видавничій справі, впродовж свого існування «Просвіта» видрукувала понад 30 книжок для народу накладом більше як 163,5 тис. примірників.

Ліквідована російською владою. У квітні 1917 відновлена, головою обрано В. Науменка. Зі встановленням радянської влади припинила свою діяльність.

Глядачеву залу і деякі допоміжні приміщення народного будинку товариство здавало в оренду театральним колективам. Антрепренери користувалися приміщеннями тільки під час вистав і репетицій. Зазвичай російські трупи виступали з 1 вересня до Великого посту, потім – до 1 травня – українські театральні трупи. Театральна комісія Київського товариства грамотності схвалювала репертуар на сезон.

Першу угоду було укладено на термін з 1 вересня 1902 до 16 серпня 1905 з полтавським козаком М. Бородаєм і потомственими дворянами Й. Горновським та В. Римським-Корсаковим.

Бородай Михайло Матвійович (1853 – 1929) – театральний діяч, антрепренер, організатор акторських товариств.

Походив із селянської родини Полтавської губ. З 17 років працював у Харківському театрі. Очолював театральні трупи в Харкові (1887, 1891 – 93, 1907), Саратові (1894, 1897 – 99), Казані (1895 – 1900), Нижньому Новгороді (1896), Одесі (1902), Тифлісі й Катеринодарі (сезон 1907 – 08), Іркутську (1910, 1911 – 14). В радянський час працював у театрі Іркутська.

В цьому будинку оперна трупа М. Бородая працювала до 1907. У грудні 1903 з нагоди ювілею М. Лисенка вперше на професійній сцені вона поставила його оперу «Різдвяна ніч».

Однак антреприза М. Бородая в Києві зазнала творчих невдач.

З 16 серпня 1905 до 1 липня 1910 театр передавався в оренду театру І. Дувана-Торцова, який з весни 1907 передавав свої права на оренду М. Садовському.