Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Звертаючись до сюжетних монументальних скульптурних композицій, насамперед слід зупинитись на барельєфах метопів Успенської церкви у Львові. З погляду різьбярської техніки вони, можливо, дещо й поступаються перед бездоганним моделюванням та композиційною різноманітністю метопів з розетками-квітками, але в них є багато безпосередньо відтворених реальних рис. Вдало знайдений у цих барельєфах, розташованих на значній висоті, масштаб зображень і чіткі композиції добре сприймаються глядачем.

Більшість барельєфів відображає біблійні сцени Старого завіту. Але в кожній із них проступають реальні риси тодішнього життя: Мельхіседека зображено в підряснику, Аарона – в лицарському обладунку, а цар Давид одягнений у міщанський жупан. Усі ці та інші деталі одягу й предмети вжитку скульптор побачив безпосередньо в навколишньому житті, в побуті сучасного йому міста.

Слід нагадати, що раніше в українському мистецтві не було вироблено традицій трактування певних іконографічних сюжетів засобами монументальної скульптури, як в іконопису або в дрібній пластиці (хрести, побутові речі, зброя тощо). Тому майстри, які виконували барельєфи, відбирали найголовніше з усталених в іконопису композицій і гранично стисло висловлювали зміст тієї чи іншої події з священного письма засобами монументальної скульптури. Це робили з великим розумінням специфіки застосування скульптури в архітектурі, з відчуттям синтезу цих двох видів мистецтва.

Хто виконував ці скульптури – невідомо. Досліджуючи особливості виконання, рисунок і прийоми моделювання, можна стверджувати, що їх різьбили щонайменше два майстри. В барельєфах, що розміщені з боку вулиці, зображено по дві постаті в різних позах. Скульптор прагнув до передачі психологічних характеристик, намагався розкрити взаємодію між людьми, рисунком одягу підкреслити напруженість їхнього руху. Рельєфи з боку двора сповнені спокою і рівноваги. Фронтальні постаті богоматері, Христа й святих, по суті, наслідують усталену в живопису іконографію, моделювання площинніше й схоже на різьблення народних майстрів на дрібних речах.

Створюється враження, що майстри, які виконували рельєфи, мали добрі навики в пластиці дрібних речей і внесли в свою роботу деякі прийоми різьблення на дереві та ювелірної майстерності. В барельєфах, розташованих у бік вулиці, вбачається рука ювелірного майстра. Не виключено, що автором їх був або Касьянович – відомий ювелір того часу (див. розділ «Декоративно-ужиткове мистецтво») – або хтось із його учнів, бо зображені тут сюжети дечим схожі на сцени, викарбувані на хресті в Успенській церкві.

Іншим барельєфам притаманні риси дерев’яного різьблення. Можливо, що виконавцями їх були братчики Костянтин і Яків Кульчицькі. На карнизі церкви у дворі зберігся напис: «Ту подписуеся Константи/н/ Кульчицкий р/аб бо/о/ж/ий та Яков Кульчи/цкий року 11/630». В 1660 році в документах братства зустрічається ім’я «друкаря братства» – Дмитра Кульчицького. Хто були Костянтин і Яків, що вони робили на будівництві церкви – покищо невідомо. В цілому скульптура Успенської церкви є видатним явищем в історії українського образотворчого мистецтва.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 133 – 136.