Випускники (А – К)

У цьому корпусі закінчили університет або навчалися певний час відомі діячі науки, культури, громадсько-політичного життя.

Адріанова-Перетц Варвара Павлівна (1888 – 1972) – історик літератури, чл.-кор. ВУАН (з 1926) і АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки РРФСР (з 1958), завідувач сектора Інституту російської літератури (Пушкінського дому) АН СРСР (1947 – 54).

Учасниця Семінарію з російської філології проф. В. Перетца (з 1907), склала випускні іспити на історико-філологічному факультеті 1912.

Александров Анатолій Петрович (1903 – 94) – фізик, акад. АН СРСР (з 1953), президент АН СРСР (1975 – 86), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1960, 1973), директор Інституту атомної енергії ім. І. Курчатова АН СРСР (1960 – 89).

Закінчив заочно фізико-математичний відділ КІНО 1930.

Алексеєв Михайло Павлович (1896 – 1981) – літературознавець, акад. АН СРСР (з 1958), голова Пушкінської комісії АН СРСР (з 1959).

Закінчив історико-філологічний факультет 1918.

Андрієвський Віктор Никанорович (1885 – 1967) – публіцист, педагог, громадський діяч, член-засновник Української демократично-хліборобської партії (1917), губернський комісар освіти Полтавщини (1917 – 19).

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету 1909, член Української студентської громади, брав участь у русі за відкриття українських кафедр в університеті 1906.

Андрієвський Олексій Олександрович (1845 – 1902) – історик, педагог, журналіст, краєзнавець.

Закінчив історико-філологічний факультет 1865.

Андріяшев Олексій Хомич (1826 – 1907) – педагог, директор Першої Київської гімназії (1862 – 90), видавець «Киевского народного календаря» (1864 – 1907) і газети «Друг народа» (1867 – 76).

Закінчив юридичний факультет 1850.

Андрузький Георгій Львович (1827 – після 1864) – громадський діяч, поет, службовець Архангельської (1854 – 57) та Полтавської (1857 – 64) судових палат.

Навчався на юридичному факультеті університету в 1845 – 47. У цей час був членом Кирило-Мефодіївського братства, 1847 заарештований, перебував в ув’язненні до 1854.

Антонович Дмитро Володимирович (1877 – 1945) – історик мистецтва, один із засновників УЦР і товариш голови УЦР, генеральний секретар (міністр) морських справ УНР (1917 – 18), один із засновників (1921) і ректор УВУ у Відні і Празі (1928 – 30, 1937 – 38).

Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету 1895 – 96 (закінчив Харківський університет).

Бабій Борис Мусійович (1914 – 93) – правознавець, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1974), заступник директора (з 1966) і директор (1974 – 88) Інституту держави і права АН УРСР, акад.-секретар Відділення економіки, історії, філософії та права АН УРСР (1968 – 88). Закінчив юридичний факультет 1940.

Батюк Яків Петрович (1918 – 43) – керівник комсомольського підпілля в м. Ніжин, Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Страчений гітлерівцями.

Закінчив юридичний факультет університету 1940.

Бах Олексій Миколайович (1857 – 1946) – біохімік, політичний діяч (народоволець, есер), акад. АН СРСР (з 1929), Герой Соціалістичної Праці (1945), засновник школи радянських біохіміків, організатор і директор Інституту біохімії АН СРСР (1935 – 46, нині носить його ім’я).

Навчався на фізико-математичному факультеті університету в 1875 – 78 (1878 виключений за участь у студентському русі) і 1882 – 83 (з 1883 перебував на нелегальному становищі).

Бекман Яків Миколайович (1836 – 63) – політичний діяч, один із засновників Харківсько-Київського таємного товариства (1856). З 1859, після виключення з Харківського університету, вільний слухач Університету св. Володимира, брав участь в організації недільних шкіл, діяльності товариства. 1860 заарештований.

Бенардос Микола Миколайович (1842 – 1905) – винахідник у галузі електрозварювання. Закінчив медичний факультет 1866.

Бердяєв Микола Олександрович (1874 – 1948) – філософ, літератор, публіцист, громадський і політичний діяч. З 1894 навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету, з 1895 – на юридичному факультеті.

1897 і 1898 був заарештований за участь у соціал-демократичному русі, 1898 виключений з університету.

Беренштам Вільям Людвігович (1838 – 1904) – історик, педагог, член Київської Старої громади, Київського відділу РГТ (1873 – 76), співорганізатор двох головних українських установ у Санкт-Петербурзі – Товариства ім. Т. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, які навчаються у вищих навчальних закладах Санкт-Петербурга і Товариства поширення народних українських видань, співробітник журналу «Киевская старина».

Закінчив історико-філологічний факультет 1862, під час навчання брав участь у створенні недільних шкіл у Києві.

Бец Володимир Олексійович (1834 – 94) – анатом, гістолог, основоположник сучасного вчення про клітинну будову кори головного мозку.

Закінчив медичний факультет університету 1860, працював на кафедрі фізіологічної анатомії з мікрографією, її завідувач і директор анатомічного театру в 1868 – 90 (працював на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37; див. ст. 527.1).

Білецький Леонід Тимофійович (1882 – 1955) – літературознавець, педагог, керівник педагогічного відділу Генерального секретаріату народної освіти УНР (з кін. 1917), ректор Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923 – 25), приват-доцент і професор УВУ в Празі (1925 – 45), президент УВАН (1948 – 52).

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1913.

Біляшівський Микола Федотович (1867 – 1926) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, перший директор Київського художньо-промислового і наукового музею (1902 – 23), редактор і видавець часопису «Археологическая летопись Южной России» (1899 – 1905), член УЦР (1917 – 18), почесний акад. Української державної АМ (з 1918), акад. УАН (з 1919).

Навчався на юридичному факультеті Київського університету 1887 – 91 (випускні іспити склав у Новоросійському університеті в Одесі).

Богомолець Олександр Олександрович (1881 – 1946) – патофізіолог, акад. (з 1929) і президент (з 1930) ВУАН, акад. (з 1932) і віце-президент (з 1942) АН СРСР, акад. АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1943) і РСФРР (з 1935), Герой Соціалістичної Праці (1944). Навчався на юридичному факультеті 1900 – 01.

Бойко Василь Сидорович (1893 – 1938) – літературознавець, член і секретар УЦР, член її Комітету та кількох комісій (1917 – 18), член УПСФ, у 1920-х рр. викладав у Харкові, співробітничав з ВУАН. У 1930-х рр. репресований, висланий з України, професор Уральського педінституту (м. Свердловськ).

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1917, організатор українського студентського руху.

Болсуновський Карл Васильович (1838 – 1924) – історик, археолог, нумізмат, музейний діяч, директор Сквирського повітового музею (1919 – 24).

Навчався на історико-філологічному факультеті 1859 – 61 (за іншими даними – до 1862).

Борзяк Петро Григорович (1903 – 2000) – фізик, чл.-кор. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1978), завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР (1957 – 81).

Закінчив КІНО 1929.

Борисенок Степан Гнатович (1891 – 1937) – історик права, викладач ряду київських вузів і співробітник низки комісій ВУАН (у 1920 – 30-х рр.). Репресований, розстріляний.

Закінчив юридичний факультет 1913, професорський стипендіат у 1913 – 18.

Боровик Віталій Гаврилович (справж. – Боровиков; 1864 – після 1938) – громадський діяч, письменник, перекладач. Репресований.

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету 1891, співзасновник гуртка «Братерство тарасівців» в університеті восени 1891.

Брілінг Густав Вольдемарович (1867 – 1941?) – музейний та культурний діяч, ініціатор створення і директор (1919 – 20, 1923 – 33) Вінницького народного музею (згодом – Вінницький історикопобутовий музей). Репресований 1940, помер у таборі. Закінчив юридичний факультет 1893.

Василенко Костянтин Прокопович (1877 – 1941) – журналіст, громадськополітичний діяч, помічник редактора газети «Киевская мысль» (1910 – 18), активний діяч і голова Київського комітету РСДРП (меншовиків) (1898 – 1918), член УЦР і генеральний секретар праці, комісар Києва від Тимчасового уряду (1917). Репресований 1923 і 1937, розстріляний.

Закінчив юридичний факультет 1902.

Винниченко Володимир Кирилович (1880 – 1951) – письменник, заступник голови УЦР і голова Генерального секретаріату (1917 – 18), голова Директорії УНР (1918 – 19).

Навчався на юридичному факультеті 1901 – 02, виключений за політичну діяльність.

Вовк Федір Кіндратович (1847 – 1918) – антрополог, етнограф, археолог, видавець, публіцист, член Київської Старої громади, Південно-Західного відділу РГТ, першовідкривач Мізинської палеолітичної стоянки, один з основоположників народознавства, антропології та археології в Україні.

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету 1871.

Волкович Микола Маркіянович (1858 – 1928) – хірург, акад. ВУАН (з 1928), засновник та голова Київського хірургічного товариства (1908 – 28), завідувач хірургічного відділення Олександрівської міської лікарні в Києві (1893 – 1903).

Закінчив медичний факультет 1882, завідувач кафедри факультетської хірургії, що містилась у медичних корпусах на сучасному бульв. Т. Шевченка, 13 (див. ст. 527.7).

Гамченко Сергій Свиридович (1859 – 1934) – археолог, ініціатор створення Товариства дослідників Волині (1900), співробітник Волинського музею у Житомирі (з 1917), віце-голова ВУАКу і керівник його археологічного відділу (з 1928).

Закінчив історико-філологічний факультет 1880.

Ге Микола Миколайович (1831 – 94) – художник, один із засновників Товариства пересувних виставок (1870).

Навчався на фізико-математичному факультеті в 1847 – 48.

Гольдман Олександр Генріхович (1884 – 1971) – фізик, акад. ВУАН (з 1929), засновник і керівник Науково-дослідної кафедри фізики Наркомату освіти УСРР (1922), директор утвореного на її основі Київського НДІ фізики (1928 – 38, тепер Інститут фізики НАНУ) і завідувач лабораторії (1959 – 71), член Президії ВУАН (1931 – 38). Репресований 1938, виключений зі складу АН УРСР.

Закінчив фізико-математичний факультет 1909.

Гришко Валентин Сергійович (1922 – 45) – старшина роти 922-го стрілецького полку 250-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту, Герой Радянського Союзу (1945). Помер від ран.

Навчався в університеті напередодні Великої Вітчизняної війни.

Грушевська Катерина Михайлівна (1900 – 43) – етнограф, фольклорист, соціолог, науковий співробітник кафедри історії українського народу ВУАН (1924 – 30), керівник кабінету примітивної культури науково-дослідної кафедри історії України у Києві (1928 – 30).

Дочка М. Грушевського. 1938 репресована, померла в таборі.

Вільна слухачка правничого факультету Українського народного та Українського державного університетів у 1918 – 19.

Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) – історик, літературознавець, письменник, публіцист, завідувач кафедри Львівського університету (1894 – 1914), голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1897 – 1913), голова Українського наукового товариства у Києві (1906 – 14), голова УЦР (1917 – 18), акад. ВУАН (з 1923) і АН СРСР (з 1929), голова Історичної секції ВУАН (1924 – 30).

Закінчив історико-філологічний факультет 1890, професорський стипендіат 1891 – 94, захистив магістерську дисертацію 1894.

Галаган Микола Михайлович (1882 – 1946) – громадсько-політичний діяч, публіцист, дипломат, член УЦР (1917 – 18), директор департаменту загальних справ Міністерства народного здоров’я Української Держави (1918), голова дипломатичної місії УНР в Угорщині та Фінляндії (1919).

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету 1908.

Дейген Михайло Федорович (1918 – 77) – фізик-теоретик, чл.-кор. АН УРСР (з 1967), завідувач відділу Інституту напівпровідників АН УРСР (1960 – 77, тепер Інститут фізики напівпровідників НАНУ).

Закінчив фізичний факультет 1940.

Дейч Олександр Йосипович (1893 – 1972) – письменник, літературознавець, перекладач, публіцист, громадський діяч. Навчався на історико-філологічному факультеті 1911 – 17.

Демуцький Данило Порфирович (1893 – 1954) – кінооператор, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954) та Узбецької РСР (з 1944).

Навчався на медичному факультеті в 1911 – 13, закінчив юридичний факультет 1917.

Демуцький Порфирій Данилович (1860 – 1927) – лікар, етнограф, фольклорист, хоровий диригент, композитор, професор Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (1921 – 22).

Закінчив медичний факультет 1889.

Дідковський Валентин Якович (1914 – 95) – палеонтолог і стратиграф, чл.-кор. АН УРСР (з 1973), завідувач відділу (з 1969) і директор Інституту геологічних наук АН УРСР (1971 – 77).

Закінчив геологічний факультет 1938.

Доманицький Василь Миколайович (1877 – 1910) – історик, літературознавець, журналіст, секретар редакції журналу «Киевская старина», співзасновник видавництва «Вік» (1895), редактор друкованих видань української фракції Державної думи Російської імперії (1906 – 07).

Закінчив історико-філологічний факультет 1900.

Дорошенко Дмитро Іванович (1882 – 1951) – історик, публіцист, один із засновників і товариш голови УЦР (1917 – 18), міністр закордонних справ Української Держави (1918), професор УВУ (1921 – 51), директор Українського наукового інституту в Берліні (1926 – 31), президент УВАН (1945 – 51).

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1909.

Дорошенко Петро Якович (1858 – 1919) – лікар, історик, громадськополітичний діяч, головний уповноважений у справах мистецтв Української Держави і УНР (1918 – 19). Розстріляний більшовиками в Одесі.

Закінчив медичний факультет 1884.

Драй-Хмара Михайло Панасович (1889 – 1939) – поет, мовознавець, літературознавець, перекладач, член літературної групи неокласиків. Репресований, помер на засланні.

Закінчив історико-філологічний факультет 1915.

Ернст Федір Людвігович (1891 – 1942) – історик, мистецтвознавець, пам’яткоохоронець, музейний діяч, завідувач художнього відділу Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (з 1923), член ВУАКу (1923 – 33), інспектор Київської крайової інспектури охорони пам’яток культури (1926 – 30). Репресований 1933.

Закінчив історико-філологічний факультет 1918.

Єфремов Сергій Олександрович (1876 – 1939) – літературознавець, мовознавець, публіцист, один з фундаторів УЦР і заступник її голови (1917 – 18), член Генерального секретаріату, генеральний секретар з міжнаціональних справ, акад. УАН (з 1919), віце-президент ВУАН (1921 – 28), голова низки комісій академії. 1929 репресований у справі Спілки визволення України, помер в таборі.

Закінчив юридичний факультет 1901.

Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – мовознавець, літературознавець, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1898), член Київської Старої громади.

Закінчив історико-філологічний факультет 1864.

Заболотний Данило Кирилович (1866 – 1929) – мікробіолог та епідеміолог, завідувач кафедри Жіночого медичного інституту в Санкт-Петербурзі – Ленінграді (1898 – 1928), ректор Одеського медичного інституту (1919 – 23), акад. ВУАН (з 1922) і АН СРСР (з 1929), президент ВУАН (1928 – 29), директор Інституту мікробіології та епідеміології ВУАН (1928 – 29, тепер – Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАНУ), фундатор вітчизняної школи епідеміології. Закінчив медичний факультет 1894.

Затонський Володимир Петрович (1888 – 1938) – політичний, радянський державний діяч, акад. ВУАН (з 1929). Репресований.

Закінчив фізико-математичний факультет у 1912.

Зуммер Всеволод Михайлович (1885 – 1970) – мистецтвознавець, музеєзнавець, науковий співробітник науководослідної кафедри мистецтвознавства ВУАН (1922 – 23), професор і завідувач кафедри Азербайджанського в Баку (1924 – 30) і Середньоазіатського в Ташкенті (1940 – 49) університетів, член ВУАКу (з 1927), організатор і перший директор художньо-історичного музею в Харкові (з 1929). Репресований 1933 (перебував у таборі до 1937).

Закінчив історико-філологічний факультет 1917, залишений при кафедрі історії мистецтв для підготовки до професорського звання до 1921.

Квасников Євген Іванович (1906 – 95) – мікробіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1981), науковий співробітник, завідувач відділу Інституту ботаніки АН УРСР (1945 – 60), завідувач відділу Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного АН УРСР (1960 – 88).

Закінчив КІНО 1929.

Квітка Климент Васильович (1880 – 1953) – музикознавець, фольклорист, керівник Кабінету музичної етнографії ВУАН (1922 – 33), професор Московської консерваторії (1933 – 53).

Закінчив юридичний факультет 1902.

Корнійчук Олександр Євдокимович (1905 – 72) – письменник, драматург, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), голова правління Спілки письменників України (1938 – 41, 1946 – 53), заступник голови РМ УРСР (1953 – 54).

Закінчив робітфак 1923 і літературно-лінгвістичний відділ 1929 КІНО.

Косинка Григорій Михайлович (1899 – 34) – письменник, відповідальний секретар і редактор сценарного відділу Всеукраїнського фонду кінофікації (1927 – 31), редактор і директор Київського радіокомітету (1933 – 34). Репресований, розстріляний.

Навчався на історико-філологічному факультеті ВІНО 1919 – 22.

Крамаренко Леонід Петрович (1881 – 1960) – вчений у галузі сільськогосподарського машинобудування, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), викладач, професор Київського політехнічного (1915 – 29) і Харківського механіко-машинобудівного (1929 – 41) інститутів, співробітник Харківського НДІ тваринництва (1945 – 60).

Закінчив фізико-математичний факультет 1907.

Кропивницький Марко Лукич (1840 – 1910) – драматург, актор, режисер, композитор, створив школу режисури й акторської майстерності, один з основоположників нового українського театру.

Вільний слухач юридичного факультету в 1862 – 63, виключений через те, що не міг довести своє дворянське походження.

Крупницький Борис Дмитрович (1894 – 1956) – історик, історіограф, історіософ, науковий співробітник і професор Українського наукового інституту в Берліні (1930 – 45), доцент (з 1932) і професор (з 1941) УВУ в Празі і Мюнхені, дійсний член УВАН (з 1946) та Вільної АН у Парижі (з 1951).

Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету 1913 – 16 і 1918.

Крутиков Петро Сильвестрович (1861 – ?) – спортсмен, дресирувальник, цирковий наїзник, засновник стаціонарного цирку в Києві (1903).

Закінчив юридичний факультет 1884.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 79) – письменник, історик, етнограф, мовознавець, публіцист, видавець, член Кирило-Мефодіївського братства.

Вільний слухач історико-філологічного, потім юридичного факультетів у 1839 – 40.

Курінний Петро Петрович (1894 – 1972) – археолог, краєзнавець, музейний діяч, директор Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерської лаври (1926 – 32), професор УВУ в Мюнхені (1947 – 72).

Закінчив історико-філологічний факультет 1917.