Викладачі (Г – І)
Гарнич-Гарницький Федір Минович (1834 – 1908) – хімік. Професор кафедри хімії з 1870 (жив у цьому корпусі до 1875), завідувач хімічної лабораторії, декан фізико-математичного факультету університету в 1880-х рр.
З 1873 працював у хімічному корпусі (див. ст. 527.9).
Гермайзе Осип Юрійович (1892 – 1958) – історик, археограф, громадськополітичний діяч, член УЦР і Всеукраїнської ради військових депутатів (1917 – 18), дійсний член науководослідної кафедри історії України ВУАН і керівник комісії Лівобережної України Історичної секції ВУАН (1924 – 29). Репресований 1929, 1937 і 1944, помер на засланні.
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1916, викладач історії України з 1920, проректор і професор КІНО в 1927 – 29.
Гершензон Сергій Михайлович (1906 – 98) – генетик, акад. АН УРСР (з 1976), Герой Соціалістичної Праці (1990), завідувач відділу Інституту зоології АН УРСР (1937 – 63), заступник директора Інституту мікробіології та вірусології АН УРСР (1963 – 68), завідувач сектора і в. о. директора Інституту молекулярної біології АН УРСР (1968 – 73).
Завідувач кафедри генетики і дарвінізму університету в 1937 – 41 і 1944 – 48.
Гіляров Олексій Микитович (1855 – 1938) – філософ, акад. ВУАН (з 1922), член-співробітник кафедри філософії права Соціально-економічного відділу ВУАН (з 1922), засновник і керівник семінару для вивчення суспільного життя при ньому, секретар музейного комітету Музею мистецтв ВУАН (з 1923), член-секретар кафедри мистецтвознавства ВУАН, засновник наукової школи.
Приват-доцент з 1887, магістр філософії з 1888 і професор кафедри філософії в 1891 – 1938 університету.
Гіляров Сергій Олексійович (1887 – 1946) – мистецтвознавець, музейний діяч, викладач археологічного (1918 – 24), театрального (1930 – 34), художнього (1924 – 45, з 1938 – завідувач кафедри) та інженерно-будівельного (1934 – 45) інститутів, з 1929 – професор; учений секретар (з 1923), заступник директора (з 1926) і керівник аспірантури (1926 – 45) Київського музею західного і східного мистецтва (тепер Музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків), 1945 заарештований, помер у Лук’янівській в’язниці.
Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету з 1905, у 1906 – 12 – на історико-філологічному факультеті університету, після закінчення залишений стипендіатом, асистент кафедри історії мистецтв у 1915 – 23.
Гіхман Йосип Ілліч (1918 – 85) – математик, чл.-кор. АН УРСР (з 1965), завідувач відділу Інституту прикладної математики і механіки АН УРСР (з 1966).
Закінчив фізико-математичний факультет університету 1939, доцент з 1947, професор з 1963, завідувач кафедри теорії ймовірностей та математичної статистики в 1962 – 65.
Глушков Віктор Михайлович (1923 – 82) – вчений у галузі математики, кібернетики, обчислювальної техніки та систем управління, акад. АН УРСР (з 1961) і АН СРСР (з 1964), заслужений діяч науки УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1969), директор Обчислювального центру АН УРСР (1957 – 62) та Інституту кібернетики АН УРСР (1962 – 82), віце-президент АН УРСР (1962 – 82), директор Інституту кібернетики АН УРСР (1962 – 82, тепер носить ім’я вченого), засновник наукової школи в галузі теоретичної кібернетики.
В університеті професор у 1957 – 82, з 1966 – завідувач кафедри теоретичної кібернетики, один з організаторів факультету кібернетики 1969.
Гнєденко Борис Володимирович (1912 – 95) – математик, акад. АН УРСР (з 1948), завідувач відділу (1945 – 60) і директор Інституту математики АН УРСР (1955 – 58), голова Відділу фізико-математичних наук АН УРСР (1956 – 57).
Професор та завідувач кафедри теорії ймовірностей (пізніше – математичного аналізу) університету в 1949 – 58.
Гогоцький Сильвестр Сильвестрович (1813 – 89) – філософ, викладач, бакалавр і професор Київської духовної академії (1837 – 89), голова педагогічної ради (1878 – 80) і професор (з 1878) Вищих жіночих курсів у Києві.
Кандидат філософського факультету університету з 1845, доцент кафедри історії нової філософії та повчальної філософії в 1848 – 50 і професор кафедри педагогіки, згодом – філософії в 1851 – 86, декан історико-філологічного факультету в 1862 – 63. Першим у вітчизняній науці зробив спробу створення філософської енциклопедії.
Голубєв Степан Тимофійович (1848 – 1920) – історик, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1909), приват-доцент, професор Київської духовної академії (1874 – 1919).
В університеті приват-доцент з 1885, професор кафедри церковної історії з 1891.
Голубовський Петро Васильович (1857 – 1907) – історик. Закінчив історико-філологічний факультет університету 1881, стипендіат для підготовки до професорського звання з 1884, приватдоцент з 1886, професор з 1898, завідувач кафедри російської історії.
Горецький Людвіг Казимирович (1826 – 85) – терапевт, учений. Закінчив медичний факультет університету 1848, ординатор з того ж року і помічник директора терапевтичної клініки в 1855 – 58, секретар факультету в 1856 – 61, ад’юнкт з 1858 і доцент з 1866 кафедри окремої терапії, завідувач дерматологічної госпітальної клініки в 1864 – 80, член-засновник Київського товариства природодослідників з 1869.
Граве Дмитро Олександрович (1863 – 1939) – математик, акад. УАН (з 1920) і АН СРСР (з 1929), керівник комісії прикладної математики ВУАН (1921 – 34), директор створеного на її основі Інституту математики ВУАН (1934 – 39), ініціатор організації в системі АН УРСР Відділу технічних наук (1939), засновник першої в Україні наукової алгебраїчної школи.
В університеті професор та завідувач кафедри чистої математики з 1902, відділу математики ВІНО з 1920, кафедри механіки в 1924 – 32.
Гришко Микола Миколайович (1901 – 64) – ботанік, генетик, селекціонер, акад. АН УРСР (з 1939), директор Інституту ботаніки АН УРСР (1939 – 44), засновник і перший директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (1944 – 58, тепер носить ім’я вченого), голова Відділення сільськогосподарських наук АН УРСР (1945 – 48).
Професор кафедри ботаніки в 1944 – 48.
Грунський Микола Кузьмич (1872 – 1951) – мовознавець, літературознавець, заслужений діяч науки УРСР (з 1941).
Професор кафедри російської мови і словесності університету в 1915 – 19, 1933 – 51, професор та один з керівників робітфаку ВІНО та КІНО в 1923 – 30.
Грушевський Олександр Сергійович (1877 – 1942) – історик, літературознавець, етнограф, архівіст, громадський діяч, член УЦР (1917 – 18), директор комісії зі складання історично-географічного словника української землі з правами академіка УАН – ВУАН (1919 – 32). 1938 репресований, помер на засланні.
Закінчив історико-філологічний факультет Університету св. Володимира 1899, професорський стипендіат у 1899 – 1904, приват-доцент історикофілологічного факультету в 1917 – 18; у 1917 – один із фундаторів Українського народного університету (з серпня 1918 – Український державний університет), приват-доцент у них, професор, голова бібліотечної комісії, редактор і видавець часопису «Університетські вісті», керівник історичного циклу ВІНО в 1920-х рр.
Гудзій Микола Каленикович (1887 – 1965) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1945), завідувач відділів Інституту світової літератури АН СРСР (1938 – 47) та Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (1945 – 61).
Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1911, приват-доцент кафедри російської мови і словесності Українського державного університету 1918.
Гуляєв Олексій Михайлович (1863 – 1923) – правознавець, акад. ВУАН (з 1923), член Київського окружного суду (з 1896), Київської судової палати (1903 – 10), професор Московського університету (1911 – 16), сенатор цивільного касаційного департаменту Сенату (1916 – 17), професор Київського інституту народного господарства (у 1920-х рр.).
Закінчив юридичний факультет Київського університету 1885, приват-доцент у 1890 – 91, професор кафедри римського, цивільного і торгового права в 1893 – 1908, голова Київського юридичного товариства.
Гюббенет фон Християн Якович (1822 – 73) – хірург, учасник оборони Севастополя (1854 – 55) і франко-прусської війни (1870 – 71), член Воєнно-медичного комітету (1871 – 73, Санкт-Петербург).
Ад’юнкт кафедри державного лікарезнавства університету з 1847, професор кафедри теоретичної хірургії з офтальміатрією і госпітальною клінікою в 1850 – 70 (її завідувач), голова Товариства київських лікарів у 1860 – 69.
Данилевич Василь Юхимович (1872 – 1936) – історик, археолог, дійсний член науково-дослідної кафедри історії України ВУАН, де керував секцією матеріальної культури (1924 – 29).
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1898, приватдоцент стародавньої руської історії в 1907 – 15, викладач і професор Українського державного університету в 1918 – 19, професор ВІНО і КІНО в 1920 – 31 і університету в 1933 – 36.
Дашкевич Микола Павлович (1852 – 1908) – літературознавець та історик, акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1907).
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1873, приват-доцент у 1873 – 76, професор та завідувач кафедри історії всесвітньої літератури в 1877 – 1908, в 1906 очолив романогерманський відділ, голова Історичного товариства Нестора-літописця (з 1899).
Сприяв становленню наукового українського літературознавства нового часу.
Деллен Олександр Карлович (1814 – 82) – філолог, директор Першої Київської гімназії (1857 – 62), професор Харківського університету (1867 – 82).
Ад’юнкт з 1839 і професор у 1840 – 67 кафедри римської словесності та старожитностей Київського університету.
Делоне Борис Миколайович (1890 – 1980) – математик, чл.-кор. АН СРСР (з 1929).
Закінчив фізико-математичний факультет університету 1913, працював у ньому в 1913 – 22, приват-доцент кафедри чистої математики.
Демченко Василь Григорович (1831 – 1914) – правознавець, один з лідерів Клубу російських націоналістів у Києві.
Закінчив юридичний факультет університету 1855, викладач кафедри кримінальних законів у 1857 – 59, ад’юнкт з 1861 і професор у 1862 – 1914 кафедри цивільних і межових законів та кафедри цивільного права і цивільного судовлаштування і судовиробництва, суддя університетського суду у 1863 – 64 і 1866 – 79, секретар у 1870 – 79 і декан у 1879 – 91 юридичного факультету, один із засновників Київського юридичного товариства, його голова в 1877 – 79 і 1884 – 1909, почесний голова з 1909.
Демченко Григорій Васильович (1869 – 1958) – правознавець, професор і декан юридичного факультету Белградського університету в м. Суботиця.
Закінчив юридичний факультет Київського університету 1891, залишений стипендіатом для підготовки до професорського звання, приват-доцент з кримінального права і процесу в 1896 – 97, професор кафедри кримінального права і судочинства в 1907 – 18, член професорського дисциплінарного суду в 1911 – 17, голова Київського юридичного товариства і редактор його «Трудов» з 1910.
Дзядик Владислав Кирилович (1919 – 90) – математик, чл.-кор. АН УРСР (з 1969), завідувач відділу Інституту математики АН УРСР (з 1963).
Завідувач кафедри математичного аналізу, теорії ймовірностей університету у 1961 – 90.
Дибковський Володимир Іванович (1836 – 70) – фармаколог, один з основоположників вітчизняної фармакології.
Закінчив медичний факультет університету 1858, прозектор при кафедрі фізіології з 1867, секретар медичного факультету, професор і завідувач кафедри фармакології та загальної терапії в 1868 – 70, одним з перших в Російській імперії організував при кафедрі експериментальну фармакологічну лабораторію.
Динник Олександр Миколайович (1876 – 1950) – вчений у галузі механіки й теорії пружності, акад. ВУАН (з 1929) і АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), завідувач відділів Інституту гірничої механіки АН УРСР (з 1941) та Інституту будівельної механіки АН УРСР (1948 – 50), засновник наукової школи з теорії пружності.
Закінчив фізико-математичний факультет університету 1899, професор механіки у 1944 – 50.
Добровольський Леонід Павлович (1867 – 1929) – історик, краєзнавець, педагог, громадський діяч, член кількох комісій УАН – ВУАН (1919 – 29), ВУАКу (1927 – 28).
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1890, професорметодист історії та суспільствознавства і керівник історичного семінару КІНО в 1920-х рр.
Довнар-Запольський Митрофан Вікторович (1867 – 1934) – історик, етнограф та фольклорист, джерелознавець, фундатор і директор (1908 – 17) Київського комерційного інституту (1913 – 17), директор Київського археологічного інституту (1918 – 20), співзасновник Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва, член його ради (з 1910).
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1894, стипендіат для підготовки до професорського звання в 1896 – 98, приват-доцент з 1901, професор кафедри російської історії в 1902 – 20, керівник історико-етнографічного гуртка.
Домбровський Василь Федорович (1810 – 45) – історик, член Копенгагенського королівського товариства північних антикварів (з 1844).
Ад’юнкт з 1838, професор кафедри російської історії історико-філологічного відділення філософського факультету університету в 1840 – 45, секретар цього відділення в 1838 – 40, один із засновників і член Тимчасової комісії для розгляду давніх актів з 1843, редактор історичного відділу «Памятников».
Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 95) – історик, філософ, публіцист, літературознавець, фольклорист, економіст, громадсько-політичний діяч, член Київської Старої громади (з 1863), викладач київських недільних шкіл (1859 – 61), член Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873 – 75), видавець часопису «Громада» (1878 – 82, Женева), професор Софійського університету в Болгарії (з 1889).
Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1863, приват-доцент з 1864, штатний доцент кафедри всесвітньої історії з 1870 (обійняв посаду 1873), 1875 звільнений.
Дяченко Вадим Євгенович (1896 – 1954) – математик і механік, чл.-кор. ВУАН (з 1934), старший науковий співробітник Інституту математики АН УРСР (1934 – 54).
Стипендіат ВІНО в 1921 – 23, викладав з 1924, професор і завідувач кафедри загальної математики в 1934 – 41 і 1944 – 54, декан механіко-математичного факультету в 1948 – 52, організатор та керівник першої в країні лабораторії електромоделювання в 1945 – 51.
Дяченко Микита Андрійович (1809 – 77) – математик.
Професор кафедри чистої математики в 1839 – 67, декан фізико-математичного факультету в 1847 – 56 і 1861 – 67.
Ейсман Густав-Адольф Іванович (1824 – 84) – правознавець, керуючий Товариством взаємного кредиту у Києві (1871 – 79), міський голова Києва (1872 – 73 і 1878 – 84).
Закінчив юридичний факультет університету 1845, ад’юнкт кафедри цивільного права в 1848 – 62, секретар факультету в 1856 – 61.
Ейхельман Оттон Оттонович (1854 – 1943) – правознавець, громадсько-політичний діяч, заступник директора і професор Київського комерційного інституту (1908 – 13), товариш міністра закордонних справ УНР (1918 – 20), професор і декан УВУ і професор Високого педагогічного інституту в Празі, професор Української господарської академії в Подебрадах (у 1920 – 30-х рр.).
Професор кафедри історії зарубіжного законодавства Університету св. Володимира з 1882, завідувач кафедри міжнародного права в 1884 – 1918, декан юридичного факультету в 1905 – 08.
Ємченко Андрій Іванович (1893 – 1964) – фізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1957).
Завідувач кафедри фізіології людини і тварин у 1933 – 41 і 1944 – 64.
Єрмаков Василь Петрович (1845 – 1922) – математик, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1884), один із засновників Київського фізико-математичного товариства (1890), видавець «Журнала элементарной математики» (1884 – 86), завідувач кафедри Київського політехнічного інституту (1898 – 1922).
Закінчив фізико-математичний факультет університету 1868, стипендіат для підготовки до професорського звання в 1868 – 71, доцент з 1874 і професор кафедри чистої математики в 1877 – 99.
Звірозомб-Зубовський Євген Васильович (1890 – 1967) – ентомолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заступник директора Інституту зоології АН УРСР (1939 – 45), заступник директора (1946 – 49) і директор (1949 – 50), завідувач лабораторії (1950 – 56) Інституту ентомології і фітопатології АН УРСР, організатор і голова Українського (з 1946); віце-президент Всесоюзного (з 1950, почесний член з 1958) ентомологічних товариств.
Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету університету 1916, професор у 1944 – 45.
Зеров Дмитро Костянтинович (1895 – 1971) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), директор (1946 – 63) і завідувач відділу (1963 – 71) Інституту ботаніки АН УРСР.
Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету університету 1922, асистент кафедри морфології і систематики рослин, старший викладач у 1922 – 33, завідувач кафедри нижчих рослин у 1933 – 57 (з 1936 – професор, з 1937 – доктор наук).
Зеров Микола Костянтинович (1890 – 1937) – поет, літературознавець, перекладач, редактор журналу «Книгарь» (1919 – 20), очолював літературне угруповання «неокласиків» (1918 – 28). Репресований 1935, розстріляний.
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1912, професор з 1923 і завідувач кафедри української літератури в 1930 – 34.
Зібер Микола Іванович (1844 – 88) – соціолог, економіст, філософ, член Київської Старої громади та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873 – 75).
Закінчив юридичний факультет університету 1866, стипендіат для підготовки до професорського звання в 1868 – 71, доцент кафедри політичної економіки і статистики в 1873 – 75, організатор студентського гуртка з вивчення економічних теорій К. Маркса, Д. Рікардо та ін. 1875, на знак протесту проти звільнення М. Драгоманова з університету, зрікся професорської посади і виїхав у Швейцарію.
Зеньківський Василь Васильович (1881 – 1962) – філософ, психолог, громадський, державний і церковний діяч, директор Інституту дошкільного виховання в Києві (з 1914), міністр ісповідань Української Держави (1918), один із засновників (1908), заступник голови і голова (з 1911) Київського релігійно-філософського товариства, ініціатор створення Київського науковофілософського товариства (1914), професор Богословського православного інституту в Парижі (1927 – 62), священик (з 1942).
Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету з 1900 та на історико-філологічному факультеті університету в 1904 – 09, приват-доцент з 1912 і професор кафедри філософії в 1915 – 19.
Іванов Олександр Володимирович (1836 – 80) – лікар, учений, завідувач очного відділення Київського військового госпіталю (1870 – 76). Засновник і перший завідувач кафедри офтальмології університету з клінікою в 1869 – 76.
Іконников Володимир Степанович (1841 – 1923) – історик, історіограф, джерелознавець, громадський діяч, акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1914) і ВУАН (з 1921).
Один із засновників (1878) і директор (1881 – 89, 1904 – 06) Вищих жіночих курсів у Києві.
Закінчив історико-філологічний факультет університету 1865, стипендіат для підготовки до професорського звання в 1865 – 66, доцент з 1868 і професор у 1870 – 1919 кафедри російської історії, секретар у 1875 – 77 і декан у 1877 – 80, 1883 – 87 і 1906 історикофілологічного факультету, головний редактор «Университетских известий» в 1873 – 1914, один із засновників 1872 і голова Історичного товариства Нестора-літописця в 1874 – 77 і 1893 – 95, голова бібліотечної комісії при університеті в 1889 – 1904 і Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у 1904 – 21, завідувач нумізматичного музею в 1868 – 72.
Ішлінський Олександр Юлійович (1913 – 2003) – вчений у галузі механіки, акад. АН УРСР (з 1948) і АН СРСР (з 1960), Герой Соціалістичної Праці (1961), директор Інституту математики АН УРСР (1948 – 55), директор Інституту механіки при Московському університеті (1958 – 59), директор Інституту проблем механіки АН СРСР (1965 – 89).
Професор кафедри суцільних середовищ механіко-математичного факультету Київського університету в 1949 – 56.