Викладачі (М – П)

Макаренко Микола Омелянович (1877 – 1938) – мистецтвознавець, археолог, музеєзнавець, пам’яткоохоронець, професор Київського художнього інституту (1919 – 29), член ВУАКу (1924 – 29), директор Музею мистецтв ВУАН (1921 – 25). За відмову підписати акт про знесення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору репресований 1934 і 1936, розстріляний.

Викладач історії української культури, загальної історії мистецтв, археології університету в 1919 – 25.

Максимович Георгій Андрійович (1877 – після 1954) – історик, архівіст, професор Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька (1914 – 17) і створеного на його основі Ніжинського інституту народної освіти (1921 – 24), співробітник науково-дослідної кафедри історії української культури в Харкові (у 1920-х рр.). Репресований на поч. 1930-х рр., з 1954 – професор Північно-Кавказького педагогічного інституту в м. П’ятигорськ (тепер РФ).

Закінчив історико-філологічний факультет університету 1905, стипендіат для підготовки до професорського звання в 1906 – 09, приват-доцент кафедри російської історії в 1908 – 10, член Історичного товариства Нестора-літописця, професор кафедри української історії 1918.

Малиновський Іоанникій Олексійович (1868 – 1932) – правознавець, позаштатний акад. УАН (з 1919), акад. ВУАН (з 1925), професор Томського (1899 – 11), Варшавського (з 1913) і Донського (Ростовського) (1917 – 20) університетів. Ув’язнений радянською владою за участь у Білому русі (1920 – 25). Керівник комісії звичаєвого права ВУАН (1926 – 30), виключений з ВУАН під час «чистки».

Закінчив юридичний факультет Київського університету 1892, професорський стипендіат у 1895 – 97, приват-доцент у 1897 – 98.

Мандельштам Макс-Еммануїл Хаскельович (1838 – 1912) – офтальмолог, громадсько-політичний діяч, лідер сіоністів Російської імперії, керівник організованої еміграції євреїв до США, голова Київського відділення поширення освіти серед євреїв.

Приват-доцент університету з 1868, завідувач кафедри офтальмології з клінікою в 1876 – 81.

Мануїльський Дмитро Захарович (1883 – 1959) – державний і партійний діяч УРСР, акад. АН УРСР (з 1945), заступник голови РМ УРСР (1944 – 53) і міністр закордонних справ УРСР (1944 – 52).

Один із засновників факультету міжнародних відносин університету 1944, на якому викладав почасово.

Маркевич Олександр Прокопович (1905 – 99) – зоолог, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), завідувач відділу і лабораторії (1937 – 70), заступник директора (1946 – 48), директор (1948 – 50), завідувач сектора (1973 – 78) Інституту зоології АН УРСР, завідувач відділу Інституту гідробіології АН УРСР (1970 – 73, 1978 – 88), акад.-секретар Відділення загальної біології АН УРСР (1970 – 72).

Закінчив КІНО 1930, професор і завідувач кафедри зоології безхребетних у 1935 – 81, проректор у 1936 – 39, 1944 – 47.

Маслов Сергій Іванович (1880 – 1957) – літературознавець, бібліограф, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), ректор Київського археологічного інституту (1921 – 22), завідувач відділу Українського наукового інституту книгознавства (1926 – 37), завідувач відділу Інституту літератури АН УРСР (1939 – 50).

Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету, брав участь у студентському русі, за що був відданий в числі 183 студентів у солдати (1901), закінчив історико-філологічний факультет 1907, залишений стипендіатом для підготовки до професорського звання, приват-доцент і завідувач кафедри історії російської мови і літератури в 1913 – 41, 1944 – 50 (з 1935 – професор), засновник і завідувач Музею війни та революції при університеті в 1919 – 24.

Мацон Юлій-Фердінанд (Юлій Іванович; 1817 – 85) – патологоанатом і терапевт, організатор і перший директор Олександрівської міської лікарні (1874 – 85), Київської міської санітарної комісії (1871 – 75).

Ад’юнкт кафедри окремої терапії з 1852, завідувач кафедри патології та патологічної анатомії й директор анатомічного театру університету у 1854 – 74 (містилися на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37; див. ст. 527.1), завідувач госпітальної терапевтичної клініки у 1865 – 66, декан медичного факультету у 1868 – 70, голова Товариства київських лікарів у 1872 – 81.

Мерінг Фрідріх Фрідріхович (1822 – 87) – хірург, терапевт і гігієніст, гласний Київської міської думи (з 1871).

Ад’юнкт кафедри державного лікарезнавства університету з 1853 – 57 (у цей час працював в Анатомічному театрі на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37), завідувач кафедри окремої патології і терапії з 1857, завідувач госпітальної терапевтичної клініки в 1855 – 64 і факультетської терапевтичної клініки в 1864 – 86. Брав участь у боротьбі з епідемією висипного тифу в Києві 1856.

Метлинський Амвросій Лук’янович (1814 – 70) – літературознавець, фольклорист, поет, перекладач, видавець фольклорної збірки «Народні південноросійські пісні» (1854), професор Харківського університету (1854 – 58).

Професор кафедри російської словесності Київського університету в 1850 – 54.

Михалевич Володимир Сергійович (1930 – 94) – вчений у галузі кібернетики, акад. АН УРСР (з 1973) і АН СРСР (з 1984), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1990), директор Інституту кібернетики АН УРСР (1982 – 94), акад.-секретар Відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації АН УРСР (1988 – 94).

Закінчив механіко-математичний факультет університету 1952, старший викладач математичного аналізу на факультеті в 1955 – 58, професор кафедри економічної кібернетики в 1966 – 68.

Міддендорф фон Олександр Федорович (1815 – 94) – природодослідник і мандрівник, акад. (з 1850), почесний акад. (з 1865) і неодмінний секретар (1855 – 57) Імператорської Санкт-Петербурзької АН, президент Вільного економічного товариства (1859 – 60).

Ад’юнкт з 1839 і професор кафедри зоології університету в 1841 – 43.

Мінх Григорій Миколайович (1835 – 96) – патологоанатом і епідеміолог.

Завідувач кафедри патологічної анатомії університету у 1876 – 95 (з 1888 містилася на сучасному бульв. Т. Шевченка, 15, див. ст. 527.7), голова Товариства київських лікарів у 1882 – 86.

Мірам Едуард Ернестович (1811 – 87) – фізіолог, зоолог. Засновник і перший завідувач кафедри фізіології університету у 1842 – 62, декан медичного факультету в 1854 – 62, очолював роботу по боротьбі з епідемією холери в Києві 1847 і 1857.

Мітіліно Михайло Іванович (1875 – 1930) – правознавець, один із засновників (1908) і товариш директора Київського комерційного інституту (1917 – 20), професор (з 1920), декан (1920 – 24) соціально-економічного факультету, ректор (1921 – 22), проректор (1927 – 30), декан фінансово-господарського факультету (1928 – 30) Київського інституту народного господарства.

Закінчив юридичний факультет Київського університету 1905, професорський стипендіат з 1906, працював у ньому з 1912, професор кафедри торгового права і судочинства у 1914 – 23.

Міщенко Федір Герасимович (1848 – 1906) – історик, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1895), професор Казанського університету (1889 – 1906).

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1870, залишений для підготовки до професорського звання, приват-доцент з 1872 і доцент кафедри грецької словесності в 1874 – 84.

Мовчан Василь Архипович (1903 – 64) – зоолог-іхтіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1951) і ВАСГНІЛ (з 1955), директор Київського НДІ рибного господарства (1930 – 41), завідувач відділу Інституту гідробіології АН УРСР (1949 – 64).

Завідувач кафедри зоології університету в 1945 – 55.

Модестов Василь Іванович (1839 – 1907) – історик і філолог, фахівець у галузі античності, публіцист, професор Київської духовної академії (1871 – 76), голова Київського відділення Філологічного товариства (1875 – 76), голова комітету з видання «Трудов» ІІІ археологічного з’їзду в Києві (опубл. 1878), професор Санкт-Петербурзької духовної академії (1877 – 80).

Завідувач кафедри римської словесності Київського університету в 1869 – 77.

Модилевський Яків Самуїлович (1883 – 1968) – цитолог і ембріолог рослин, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), завідувач відділу (1937 – 66) і директор (1937 – 39) Інституту ботаніки АН УРСР.

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету університету 1908, професор анатомії і морфології рослин у 1937 – 41, 1946 – 49.

Моргуліс Наум Давидович (1904 – 76) – фізик, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), співробітник і завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР (1929 – 61), засновник київської школи фізичної електроніки.

Закінчив шкільний факультет КІНО 1926, працював у 1932 – 41, 1944 – 76; заснував 1937 кафедру електрофізики, перетворену 1952 на кафедру фізичної електрофізики, її завідувач.

Муравйов Володимир Павлович (1885 – 1963) – фітопатолог і селекціонер, чл.-кор. АН УРСР (з 1951), завідувач лабораторій Миронівської дослідно-селекційної станції (1924 – 29) та Українського НДІ цукрової промисловості (1929 – 46), директор Інституту ентомології і фітопатології АН УРСР (1950 – 63).

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету університету 1910, викладав курс фітопатології на біологічному факультеті в 1931 – 38, з 1937 – професор.

Навашин Сергій Гаврилович (1857 – 1930) – ботанік, засновник школи цитологів і ембріологів рослин в Україні, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1901), акад. РАН (з 1918) і ВУАН (з 1924), чл.-кор. Баварської АН (з 1906), заслужений діяч науки РСФРР (з 1929), директор Біологічного інституту ім. К. Тімірязєва у Москві (1923 – 30), завідувач Цитологічної лабораторії АН СРСР у Пушкіно Московської обл. (1929 – 30).

Завідувач кафедри морфології та систематики рослин університету і директор ботанічного саду в 1894 – 1915. На відзнаку відкриття вченого світового значення про подвійне запліднення у покритонасінних рослин, що було повідомлене на засіданні Х Всеросійського з’їзду природознавців і лікарів 24 серпня 1898 і супроводжувалося демонстрацією препаратів та малюнків, біля аудиторії № 265 (колишня ботанічна аудиторія) 1973 встановлено мармурову меморіальну дошку.

Недбайло Петро Омелянович (1907 – 74) – правознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1969), заслужений діяч науки УРСР (з 1967), завідувач кафедри Львівського університету (1939 – 41 і 1946 – 59), постійний представник УРСР в Комісії ООН з прав людини (1958 – 71, обирався її головою), лауреат Міжнародної премії ООН у галузі прав людини (1968).

Завідувач кафедри теорії держави і права юридичного факультету Київського університету в 1959 – 74.

Незабитовський Василь Андрійович (1824 – 83) – правознавець, фахівець у галузі міжнародного права, завідувач кафедри Ніжинського юридичного ліцею (1850 – 53).

Закінчив юридичний факультет Київського університету 1846, ад’юнкт з 1853 і професор кафедри міжнародного права в 1858 – 83, декан юридичного факультету в 1863 – 65, 1870 – 73, 1876 – 79 і проректор університету в 1865 – 67.

Нейкірх Іван Якович (1803 – 70) – філолог, фахівець у галузі античної історії. Професор і завідувач кафедри грецької словесності і старожитностей університету 1837 – 68, проректор у 1842 – 46 і 1862 – 63, декан історикофілологічного факультету в 1839 – 40, 1842 – 45 і 1850 – 62, в. о. ректора в 1843, 1847, 1853, 1856, 1859 – 60, 1862.

Нестеренко Олексій Олексійович (1904 – 97) – економіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1974), директор Інституту суспільних наук АН УРСР (1951 – 53, Львів) та Інституту економіки АН УРСР (1953 – 65, Київ).

Працював в університеті у 1945 – 62, завідувач кафедри історії народного господарства в 1950 – 51. Пізніше – завідувач кафедри політичної економії Інституту підвищення кваліфікації викладачів марксизму-ленінізму при університеті.

Новицький Орест Маркович (1806 – 84) – філософ, психолог, цензор (1850 – 70) і голова (1863 – 65) Київського цензурного комітету.

Перший завідувач кафедри філософії університету в 1834 – 50, декан історико-філологічного відділення філософського факультету у 1838 – 39, 1840 – 41, 1845, 1846 – 50. Почесний член Університету св. Володимира з 1884.

Огієнко Іван Іванович (у чернецтві – Іларіон; 1882 – 1972) – етнограф, письменник, державний і церковний діяч, ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918 – 19), міністр освіти і міністр ісповідань УНР (1918 – 21), митрополит (з 1943), голова Української православної церкви в Канаді (з 1951).

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1909, стипендіат для підготовки до професорського звання в 1911 – 15, приватдоцент кафедри російської мови і словесності в 1916 – 18, водночас викладав українську мову та культуру в Українському народному та державному університетах у 1917 – 18.

Оглоблин Олександр Петрович (1899 – 1992) – історик, архівіст, джерелознавець, громадський діяч, співробітник ВУАН (1926 – 43) та Інституту історії АН УРСР (1937 – 41), професор УВУ у Празі та Мюнхені (1944 – 51), голова Історичної секції ВУАН у США (з 1951), президент ВУАН (1970 – 87).

Закінчив історико-філологічний факультет університету 1919, доцент з 1921, професор, завідувач кафедри історії України в 1922 – 33, 1937 – 41, директор Центрального архіву давніх актів у 1932 – 34.

Оканенко Аркадій Семенович (1894 – 1982) – фізіолог рослин і біохімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1974), завідувач відділу Інституту фізіології рослин АН УРСР (1950 – 89).

Професор університету у 1944 – 48.

Орлов Михайло Хрисанфович (1899 – 1936) – математик, чл.-кор. ВУАН (з 1934), директор Українського НДІ математики і механіки при Харківському університеті (1931 – 34), учений секретар Інституту математики АН УРСР (1934 – 36).

Закінчив ВІНО 1924, працював викладачем, деканом у 1924 – 30, професор у 1932 – 36. Заарештований, страчений.

Орлов Олександр Якович (1880 – 1954) – астроном, акад. УАН (з 1919), чл.-кор. АН СРСР (з 1927), заслужений діяч науки УРСР (з 1950), професор (з 1913), директор астрономічної обсерваторії Новоросійського університету в Одесі (1913 – 20), Одеської астрономічної обсерваторії (1920 – 34), Полтавської гравіметричної обсерваторії (1926 – 34 і 1938 – 51) і Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР (1944 – 48 і 1950 – 52).

Професор, директор астрономічної обсерваторії у 1919 – 22 (див. ст. 527.2).

Орнатський Сергій Миколайович (1806 – 84) – правознавець, редактор ІV і керуючий VI відділенням департаменту Міністерства юстиції Російської держави (1844 – 46), професор Харківського (1846 – 48) і Московського (1848 – 59) університетів.

У Київському університеті – професор і завідувач кафедри російських цивільних законів у 1835 – 43, секретар у 1835 – 36 і декан у 1839 – 40, 1841 – 46 юридичного факультету, проректор у 1840 – 41, секретар Тимчасового комітету для дослідження старожитностей в Києві у 1835 – 43.

Острянин Данило Хомич (1906 – 88) – філософ, чл.-кор. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1972), директор Інституту філософії АН УРСР (1952 – 62).

Завідувач кафедри діалектичного та історичного матеріалізму в 1962 – 76, потім – професор-консультант філософського факультету університету.

Павлов Платон Васильович (1823 – 95) – історик, громадський діяч.

Ад’юнкт з 1847 і професор у 1850 – 59 кафедри російської історії та кафедри історії й теорії мистецтв університету у 1875 – 85, остаточно впорядкував університетський музей красних мистецтв, заснував при ньому спеціальну бібліотеку. Один з організаторів і керівник недільних шкіл у Києві (1859) – перших в Російській державі.

Павлуцький Григорій Григорович (1861 – 1924) – мистецтвознавець, історик мистецтва, громадський діяч, член Українського наукового товариства в Києві і керівник секції історії мистецтв у ньому (до 1921), професор Української державної АМ (з 1918).

Закінчив історико-філологічний факультет 1886, викладав 1888 – 1924, професор кафедри теорії та історії мистецтв, завідувач кабінету красних мистецтв університету в 1897 – 1924, професор і декан історико-філологічного факультету Українського державного університету 1918, проректор ВІНО у 1921 – 24.

Палладін Олександр Володимирович (1885 – 1972) – біохімік, акад. ВУАН (з 1929), АН СРСР (з 1942) і АМН СРСР (з 1944), Герой Соціалістичної Праці (1955), заслужений діяч науки УСРР (з 1935), неодмінний секретар Президії, віце-президент (1939 – 46) і президент АН УРСР (1946 – 62), директор Інституту біохімії ВУАН – АН УРСР (1925 – 69, тепер носить ім’я вченого), засновник вітчизняної наукової біохімічної школи. Засновник і завідувач кафедри біохімії біологічного факультету університету в 1934 – 41, 1944 – 54.

Пасічник Митрофан Васильович (1912 – 96) – фізик, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1964), директор Інституту фізики АН УРСР (1949 – 65) і Інституту ядерних досліджень АН УРСР (1970 – 73).

Професор у 1944 – 76 і завідувач кафедри теоретичної фізики університету в 1947 – 61.

Паше-Озерський Микола Миколайович (1889 – 1962) – правознавець, професор Київського інституту народного господарства (1921 – 30), завідувач учбової частини юридичних курсів Наркомюсту УСРР (1924 – 33), професор Всеукраїнського НДІ охорони здоров’я (1933 – 35), старший науковий співробітник Українського інституту юридичних наук НКЮ (1935 – 39), правний дорадник Українського Центрального Комітету у Львові (1941 – 45), викладач і професор Ростовського університету (1949 – 60).

Закінчив юридичний факультет 1911, професорський стипендіат до 1914, приват-доцент з 1914, завідувач кафедри кримінального права (1937 – 40) і професор (з 1939).

Пекар Соломон Ісакович (1917 – 85) – фізик-теоретик, акад. АН УРСР (з 1961), завідувач відділу теоретичної фізики Інституту фізики АН УРСР (1944 – 60), один із засновників і завідувач відділу Інституту напівпровідників АН УРСР (1960 – 85, тепер Інститут фізики напівпровідників НАНУ).

Закінчив фізико-математичний факультет університету 1938, викладач у ньому в 1941 – 44, професор кафедри теоретичної фізики в 1944 – 76.

Перемежко Петро Іванович (1833 – 93) – гістолог, ембріолог. Закінчив медичний факультет університету 1859, засновник та перший завідувач кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії в 1868 – 91 (працював у будинку Анатомічного театру на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37; див ст. 527.1), декан медичного факультету в 1872 – 75.

Перетц Володимир Миколайович (1870 – 1935) – мовознавець та літературознавець, акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1914) та УАН (з 1919), голова філологічної секції Українського наукового товариства в Києві (1908 – 14), керівник комісії давнього українського письменства ВУАН (з 1927). Репресований, помер на засланні.

Професор і завідувач кафедри російської мови і словесності університету в 1903 – 14, запровадив викладання курсу історії українського письменства, виступав за необхідність вивчення української мови, засновник і керівник «Семінарію з російської філології» в 1907 – 14, на базі якого з часом сформувалася київська школа філологів, секретар історико-філологічного факультету.

Петров Віктор Платонович (літ. псевд. – В. Домонтович; 1894 – 1969) – археолог, історик, етнограф, лінгвіст, літературознавець, філософ, письменник, керівник Етнографічної комісії ВУАН (1927 – 30), директор Інституту українського фольклору (1941), професор УВУ та Православної богословської академії в Мюнхені (1945 – 49), співробітник Інституту археології АН УРСР (1956 – 69).

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету 1918, залишений для підготовки до професорського звання, асистент відділу російської мови і літератури ВІНО у 1921 – 22, аспірант науково-дослідної кафедри мовознавства при ВІНО 1923 – 27.

Петровський Микола Неонович (1894 – 1951) – історик, чл.-кор. АН УРСР (з 1945), науковий співробітник (1937 – 41), директор (1942 – 47), завідувач відділу археографії (1947 – 51) Інституту історії АН УРСР.

Завідувач кафедри історії України університету 1944 – 47.

Пишкін Борис Андрійович (1893 – 1970) – вчений у галузі гідротехніки, чл.-кор. АН УРСР (з 1951), завідувач відділу Інституту гідромеханіки АН УРСР (1948 – 70).

Завідувач кафедри гідрології географічного факультету університету в 1962 – 70.

Підоплічко Іван Григорович (1905 – 75) – зоолог і палеонтолог, акад. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), завідувач відділу (1947 – 73), заступник директора (1955 – 57) і директор (1965 – 73) Інституту зоології АН УРСР, акад.-секретар Відділу загальної біології АН УРСР (1966 – 70), директор Палеонтологічного (з 1935) та Центрального науково-природознавчого музеїв АН УРСР (1973 – 75).

В університеті – доцент кафедри палеонтології та історичної геології з 1939 – 41 і з 1945, проректор у 1947 – 48, професор кафедри історичної геології в 1952 – 59.

Піхно Дмитро Іванович (1853 – 1913) – правознавець, економіст, редактор-видавець газети «Киевлянин» (1878 – 1907, з перервою у 1885 – 88), член Державної ради Російської імперії (1907 – 12).

Закінчив юридичний факультет університету 1874, стипендіат для підготовки до професорського звання до 1876, доцент з 1877 і професор кафедри політичної економії і статистики в 1885 – 1902; член Київського юридичного товариства з 1874.

Погребняк Петро Степанович (1900 – 76) – лісівник і грунтознавець, акад. АН УРСР (з 1948), віце-президент АН УРСР (1948 – 50), директор Інституту лісу АН УРСР (1946 – 56), завідувач відділу фізичної географії Сектора географії АН УРСР й відділу Інституту ботаніки ім. М. Холодного АН УРСР (1964 – 76), голова Українського товариства охорони природи (1950 – 62).

В університеті – професор і завідувач кафедри грунтознавства геологогрунтознавчого факультету з 1944, завідувач кафедри фізичної географії з січня 1956, з вересня того ж року викладав погодинно.

Покровський Олексій Іванович (1868 – 1928) – історик, фахівець з античної історії, професор загальної історії Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька (1894 – 1905) та Ніжинського інституту народної освіти (1922 – 28).

Професор кафедри загальної історії Київського університету в 1906 – 20.

Положій Георгій Миколайович (1914 – 68) – математик, чл.-кор. АН УРСР (з 1967). У Київському університеті працював з 1949, доцент, професор у 1953 – 68, завідувач кафедри математичної фізики у 1951 – 58, обчислювальної математики в 1958 – 68, декан механіко-математичного факультету в 1958 – 68.

Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (1884 – 1973) – історик, одна з засновників Київського археологічного інституту і його учений секретар (з 1918), науковий співробітник ВУАН (1924 – 43), професор (з 1944) і декан (з 1966) філософського факультету УВУ в Празі та Мюнхені, професор Православної богословської академії в Мюнхені (з 1947), дійсний член ВУАН (з 1948), Міжнародної АН у Парижі (з 1953).

У Київському університеті склала іспити на історико-філологічному факультеті в 1914 – 15, приват-доцент кафедри російської історії в 1916 – 17, 1918 – 20 і завідувач археологічного музею в 1918 – 20, професор історії України і джерелознавства історичного факультету в 1940 – 41.

Попов Михайло Григорович (1893 – 1955) – ботанік, чл.-кор. АН УРСР (з 1945). Працював на кафедрі ботаніки університету в 1944 – 45.

Попов Павло Миколайович (1890 – 1971) – літературознавець, фольклорист, мистецтвознавець, славіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), завідувач відділу Лаврського музею культів та побуту (1923 – 29), керівник сектора фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1944 – 52).

Закінчив історико-філологічний факультет університету 1916, стипендіат для підготовки до професорського звання на кафедрі російської мови і словесності до 1922, професор кафедри історії української літератури в 1934 – 41, 1944 – 56.

Порфир’єв Володимир Борисович (1899 – 1982) – геолог, акад. АН УРСР (з 1957), директор Інституту геології та геохімії горючих копалин АН УРСР (1951 – 63) та Інституту геологічних наук АН УРСР (1963 – 68).

В університеті – викладач 1939 – 41, завідувач кафедри в 1944 – 45.

Поспєлов Володимир Петрович (1872 – 1949) – ентомолог, завідувач Київської ентомологічної станції (1904 – 13), акад. АН УРСР (з 1939), керівник Відділу біологічних наук АН УРСР (1939 – 46), перший директор Інституту ентомології та фітопатології АН УРСР (1946 – 49), ініціатор створення в СРСР служби карантину рослин.

Магістрант, приват-доцент зоології в 1904 – 13, професор у 1945 – 46 університету.

Прахов Адріан Вікторович (1846 – 1916) – історик мистецтва, археолог, художній критик, культурний діяч, керівник оздоблення Володимирського собору в Києві (з 1885), досліджував і копіював стародавнє монументальне оздоблення собору Святої Софії, Кирилівської церкви, Свято-Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, керував реставраційними роботами в зазначених пам’ятках.

Завідувач кафедри історії образотворчих мистецтв університету у 1887 – 97.

Пфейффер Георг-Фердінанд Август Вільгельмович (Георгій Васильович; 1872 – 1946) – математик, акад. УАН (з 1920), голова Комісії чистої математики УАН (з 1920), завідувач відділу математичного аналізу Інституту математики ВУАН (з 1934), директор об’єднаного Інституту математики і фізики АН УРСР (1941 – 44).

Закінчив фізико-математичний факультет університету 1896, залишений стипендіатом для підготовки до професорського звання, приват-доцент з 1900, професор та завідувач кафедри чистої математики та математичного аналізу в 1909 – 41, кафедри диференційних рівнянь у 1944 – 46.

Пурієвич Костянтин Адріанович (1866 – 1916) – ботанік-фізіолог.

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету університету 1889, залишений для підготовки до професорського звання, приват-доцент з 1893, професор кафедри ботаніки в 1900 – 16, завідувач ботанічного кабінету з 1903, секретар у 1905 – 07 і декан у 1909 – 12 фізико-математичного факультету, голова секції рослин Київського товариства природодослідників.