Земська повітова управа (стара) (№ 6/39)

Клара Карафін, Олександр Тищенко

Розмір зображення: 762:428 піксел

Фото 2013

Земська повітова управа (стара), 2-а пол. 19 ст. (архіт., іст.). Вул. Дзержинського, 6/39. Споруди комплексу активно формують забудову перехрестя вулиць Дзержинського та Ілліча, знаходячись в оточенні двоповерхової, ідентичної за часом старої забудови.

Складається з будівель: 1) будинку повітової земської управи; 2) книжкової крамниці та складів; 3) сільськогосподарських складів.

Розбудова комплексу почалась зведенням наприкінці 1860-х – на поч. 1870-х рр. 19 ст. земської управи на розі вулиць Олександрівської та Благовіщенської. Згідно з оціночними відомостями 1878, будинок оцінювався у 12 тис. крб. На дворовому місці земської управи було зведено також земську книжкову крамницю зі складом та сільськогосподарські склади. Вони сформували компактне прямокутне у плані подвір’я, де з боку, протилежного крамниці зі складом, були ще й служби (не збереглись).

1909, після подання від 24.03.1909 повітової земської управи у міську управу про затвердження проекту розширення сільськогосподарських складів та побудови кам’яних, критих залізом, служб (не збереглися), створилася ситуація, за якої планування подвір’я комплексу суттєво не змінювалося, за виключенням зносу служб та зведення на їх місці сучасних будівель.

1915, після переведення земської управи в новий просторий будинок на сучасній вул. Чекістів, 29 – у головному будинку розмістилися мирові судді, а після цього мала місце низка інших пристосувань. При цьому, в 1950-х рр. (коли тут розміщувалося медучилище) було добудовано другий поверх. У 1970-х рр. другим житловим поверхом було добудовано і крамниці зі складами. Споруди комплексу земської повітової управи (старої), що збереглися, разом з низкою сучасних господарчих споруд – утворюють тепер прямокутне у плані подвір’я, яке нині розділене сучасним металевим огородженням на дві частини й відокремлюють прилеглу до головної площі споруди невелику площу подвір’я.

Будинок повітової земської управи (старої) кін. 1860 – поч. 1870. Є головною спорудою комплексу і домінантою забудови перехрестя вулиць Дзержинського та Ілліча. З сусіднім будинком № 8/28 по вул. Дзержинського поєднаний двостулковою металевою брамою з сучасним металевим ажурним огородженням. Побудований наприкінці 1860 – на поч. 1870. За вищевказаними оціночними відомостями 1878 щодо податку з нерухомого майна, це був кам’яний будинок на два світла, вкритий залізом. 1905 до споруди було прибудовано архів і влаштовано браму (не збереглася). При цьому підведені до входів три ганки, які виходили на міську тротуарну землю, були знесені.

Площа будинку земської управи складала 600 кв. саж. й у 1910-х рр. перестала влаштовувати земство. 1911 – 1912 були розроблені плани надбудови другого поверху (до цього часу двоповерховою була тільки центральна, з великою залою на два світла, частина), але вони не були здійснені, оскільки можливості ділянки для подальшого розширення були вичерпані, і земство вирішило звести новий будинок повітової земської управи на розі вулиць Олександрівської та Троїцької (нині вул. Чекістів, 29). З 1915 в будинку розміщувалися мирові судді, а з 1921 – комісія допомоги хворим та пораненим червоноармійцям. У 1920-х рр. будинок було пристосовано під Народний суд, а 1926 сюди переїжджають редакції газет «Красное Запорожье» та «Селянське життя». З серед. 1940-х до 1970-х рр. тут містилося медучилище.

1952 під час реконструкції споруду було добудовано другим поверхом, тоді ж, вірогідно, видимі на старих фотографіях сходи з прямим маршем перед ганком головного входу було замінено на сучасні. Нині споруда є суцільною двоповерховою, на підвалах та стрічковому підмурку. Складена з цегли, фасади потиньковані й побілені, дахи вальмові, вкриті хвилястим шифером. Планувальна пляма близька до Ш-подібної, з сильно винесеними центральними та двома бічними ризалітами дворового фасаду й подібними ж, але слабо винесеними – на чільному. Поповерхова планувальна схема – дворядова, за рахунок перебірок трансформована у двобічну – коридорну.

Головний вхід – у центральному ризаліті чільного фасаду, до нього підведений високий двобічно-ступінчастий ганок. У вхідному холі починається підйом на двомаршові, з поворотом, головні кам’яні сходи, допоміжні двомаршові кам’яні сходи обслуговують вихід у подвір’я через один з бічних ризалітів тильного фасаду. У першому (вуличному) ряді планування розміщені великі парадні суміжні кімнати, у другий ряд винесені допоміжні невеликі кімнати технічних служб та санвузли. В центральній частині коридор перетинає велике, з вікнами на центральному дворовому ризаліті, двосвітне зальне приміщення (нині зала народного суду).

Стильове рішення – у ремінісцентних формах класицизму. Композиція головного (по вул. Дзержинського) фасаду побудована за класичною центрально-осьовою схемою.

Симетрію закріплено двома бічними й центральним слабо винесеним ризалітом з головним входом на центральній (поперечній) осі, що є також поповерховою віссю симетрії і для внутрішнього планування. Вказані три ризаліти й невисокий цоколь виділено дощатим рустуванням, а ризаліти висотно підкреслено двома прямими й ступінчастим центральним аттиками, які акцентують та увиразнюють силует. Стіну прорізано поповерховим чітким ритмом далеко розташованих невеликих напівциркульних (перший поверх) і прямокутних (другий поверх) вікон з рамочними лиштвами. Спокійний, переважно горизонтальний характер рішення підкреслений щільно профільованими лініями карниза, широкого видовженого гурту, невисокого цоколю, центральний аттик акцентує велика колоподібна люкарна. Майже такий самий арсенал застосований і в композиціях обох торцевих фасадів, які вирішені без ризалітів, розкріповок і домінування окремих елементів.

Тильний фасад, композиція якого має центрально-осьове акцентування за рахунок сильно винесених трьох дворових ризалітів, вирішений спрощено, майже утилітарно. На потинькованій гладіні стін чітко виділений ритм напівциркульних (перший поверх) і прямокутних (другий поверх) вікон, основним елементом горизонтального акцентування слугують спрощених профілів міжповерховий гурт та карниз.

Значну частину первісного оздоблення інтер’єрів було втрачено у процесі робіт по надбудові другого поверху в 1950-х рр., не збереглись ліплені карнизи, каміни тощо.

Будівля використовується Жовтневим районним судом.

Книжкова крамниця та склади, 2-а пол. 19 – поч. 20 ст. Вул. Ілліча, 41.

Розміщені вздовж червоної лінії забудови вулиці, планувально створюють єдине ціле. Від головної споруди комплексу відокремлені розривом, що є в’їздом до подвір’я. В оціночній відомості 1878 щодо податку з нерухомого майна описані також «дерев’яні служби», які могли мати відношення до даних споруд (наприклад, могли бути їх первісним варіантом). За відомостями від 1905, тут уже повним чином існують саме ці споруди.

Після революції 1922 тут функціонувала крамниця Губземвідділу, до 1950-х рр. розміщувалося Управління електромонтажних робіт № 8 м. Запоріжжя. При цьому частину приміщень було переплановано під квартири службовців. З 1960 одноповерхова споруда була вже повністю житловою, а протягом 1972 – 1973 надбудовано другий житловий поверх та три сходові клітини. Вірогідніше за все, саме цього часу наявний на кресленнях 1909 та фотографіях 1940 вхід у склади з боку вулиці був перероблений у вікно. Нині будинок двоповерховий, з надбудованим сучасним, значно нижчим, другим поверхом, має підвали, стіни цегляні, фасади непотиньковані.

Перекриття пласкі з залізобетонних плит, виносами яких створено декілька сучасних балконів з боку подвір’я (нині перероблені в еркери). Прямокутний загальний абрис плану вздовж поперечної осі первісно поділявся на магазин (з торцем у бік будинку управи) та склади. Пізніше цей поділ ліг в основу двох секцій нині існуючого житлового будинку.

Квартири кожної з них обслуговують сучасні двомаршові кам’яні сходи, клітини яких розміщено у двох сильно винесених ризалітах зі входами на дворовому фасаді. Бічну частину вуличного фасаду акцентує первісний вхід до книжкового магазину, який обслуговує приміщення першого поверху. Збережені фрагменти свідчать про стильові особливості первісного рішення споруди у ремінісцентних формах класицизму. Як з боку вулиці, так і з подвір’я фасади магазину та складів створюють єдине ціле й вирішені в єдиних композиційних схемах.

Чільний (з боку вулиці) фасад, завдяки бічному положенню нині єдиного з цього боку входу на перший поверх, має асиметричну композиційну схему. Він значно спотворений ритмом квадратних, у рамочному облямуванні, сучасних вікон, нерегулярним ритмом яких прорізано надбудову. Перший поверх почленований чітким ритмом прямокутних отворів з рамочною лиштвою, простінки яких акцентовані лопатками з горизонтальним рустуванням. У верхній частині розташовано прямі сандрики, у нижній – підвіконні фільонки. Підкреслений дрібним ритмом сухариків міжповерховий гурт раніше слугував карнизом, під ним розташований широкий стрічкоподібний первісний фриз. З боку подвір’я старі деталі та елементи збереглися значно гірше й представлені облямованими рамочною лиштвою прямокутними вікнами із старим сітчастим заскленням (перший поверх), збереглися і деякі горизонтально рустовані лопатки у простінках цих вікон.

Сільськогосподарські склади, 2-а пол. 19 – поч. 20 ст. Вул. Ілліча, 41-а.

На червону лінію забудови вулиці виходить зблокований із складами магазину торець споруди, прибудованої до попередньої споруди під прямим кутом, й такої, що формує тильний бік подвір’я. Ця торцева частина надбудована спільним з даними спорудами другим сучасним житловим поверхом. Таким самим чином, як і для кожної крамниці із складами, в оціночній відомості 1878 щодо податку з нерухомого майна могли бути і первісні варіанти сільськогосподарських складів. Певною мірою про їх наявність свідчать відомості від 1905. В архівній справі за 1908 – 1909 йдеться про добудову вже існуючих сільськогосподарських складів (половина з боку вулиці) таким самим за розмірами компартиментом, із створенням загальної планувальної плями споруди у нинішніх параметрах, тобто на всю ширину подвір’я.

На проектних кресленнях від 30.01.1908, підписаних земським інж. І. Бучинським, споруда проектувалася з глибоким підвальним поверхом (донині зберігся), а її перший поверх – загального типу, розділений шістьма стовпами. До 1952 – 1953 тут розміщувалися майстерні електромонтажного управління № 8, після чого внутрішній простір споруди було переплановано під квартири. Нині є одно-, двоповерховим, дах – вальмовий, металевий над торцевою вуличною двоповерховою частиною, й шиферний двосхилий, із слуховим віконцем, над основним одноповерховим об’ємом.

Споруда прямокутна у плані, значного видовження, звернений до будинку управи дворовий фасад нині без входів, якими обладнано тільки протилежний зовнішній фасад: у торцевому вуличному компартименті вхід обслуговує перший та другий поверхи, до останнього ведуть двомаршові сучасні металеві сходи. Вхід у середній частині зовнішнього фасаду веде у розподільний коридор, де розташовані виходи з чотирьох, нині розміщених тут квартир. Стильові форми слабко виявлені, з ознаками класицизму. З боку будинку управи фасад повздовжнього напрямку прорізано ритмом великих, рідко розташованих, прямокутних вікон, облямованих рамочною лиштвою, нерегулярно розташовані лопатки оброблено горизонтальним рустом, карниз – тягнутий, спрощеного профілю, горизонтальне акцентування підтримано й підвіконним не профільованим гуртом. Такі ж ознаки властиві й протилежному зовнішньому фасаду, з деякими незначними відмінностями в деталізації: лопатки тут гладкої фактури, без рустування, відсутнім є й підвіконний гурт.

Найбільш репрезентабельний вигляд має значно спотворена надбудова другого поверху, торцева вулична частина. Зберігся на першому поверсі дещо підвищений над лінією первісного карниза прямий аттик, нижче розташована нині закладена й прорізана сучасними віконцями велика трицентрова арка первісного в’їзду у склади. Її верхню частину увінчано профільованим архівольтом з замковим каменем; проїзд фланкують дві широкі лопатки, прокреслені дощатим рустом. По обидва боки від проїзду розміщені старі прямокутні вікна з клинчастими перемичками та замковими каменями (нині одне закладене). Дана споруда є невід’ємним старим елементом комплексу земських споруд. Нині первісну (господарчу) функцію споруди замінено на житлову.

Після встановлення радянської влади в Олександрівську 2 (15) січня 1918 в будинку старої управи розмістився Олександрівський військово-революційний комітет на чолі з Т. Міхеловичем. Під керівництвом ревкому були розгромлені білокозаки, 16 ешелонів яких були розосереджені на станції Олександрівськ Катеринославської залізниці та станції Кічкас.

20.01.1918 ревкомом були проведені перевибори Ради, в результаті чого до влади прийшли більшовики. Під керівництвом ревкому та Ради пройшли перші соціалістичні перетворення. Під час наступу австронімецьких військ ревкомом було організовано оборону Олександрівська. 18 березня ВРК оголосив місто у стані облоги та провів мобілізацію. Після окупації міста у квітні 1918 члени ревкому з загонами Червоної гвардії змушені були покинути місто.

Споруди старої земської управи є виразним прикладом добре збереженого, компактного за структурою комплексу адміністративних споруд другої половини 19 – поч. 20 ст. Його історична цінність пов’язана з подіями 1918.

[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 750. – Арк. 145-146; спр. 757. – Арк. 38-39; спр. 770. – Арк. 222-224; спр. 438. – Арк. 29-30; Гражданская война на Украине 1918-1920. Сборник документов и материалов. – К., 1967. – Т. 1, кн. 1. – С. 138; За власть Советов. Сборник документов и воспоминаний о борьбе трудящихся за установление Советской власти на территории Запорожской области в 1917-1920 г.г. – Запорожье, 1957. – С. 49; Красное Запорожье. – 1926. – 26 октября; Новь. – 1922. – № 43 (384).]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 100 – 72 (!).

Більше фотографій: