Чоловіча гімназія (№ 66)

Клара Карафін, Олександр Тищенко

Розмір зображення: 765:576 піксел

Фото 2013

Чоловіча гімназія, 1910-11 (архіт., іст.). Вул. Жуковського, 66. Споруду зведено неподалік від перетину вулиць Жуковського та Леппіка, значним архітектурним масштабом та вдалим рішенням вона гідно доповнює компактну групу будівель учбового призначення старого Олександрівська, локалізованих в районі перехресть вулиць Гоголя, Жуковського й Леппіка.

Побудована у 1910 – 11. Виконавцем робіт був цивільний інж. М. Кондратьєв, постачальником цегли – власник цегляночерепичного заводу в Олександрівську Д. Мінаєв. Цьому передувало слухання на черговій травневій сесії міської Думи (1910) доповіді завідувача новими міськими будовами М. Кондратьєва з приводу перегляду ним проекту та кошторису майбутнього будинку чоловічої гімназії. 10 жовтня 1910 сесія Думи розглянула подання директора гімназії щодо одержання благословення єпископа Катеринославського й Таганрозького на спорудження при новобудові гімназії домової церкви, а березнева сесія 1911 асигнувала на ці роботи 1 тис. крб. Креслення плану церкви датоване 9 червня 1911, його склав М. Кондратьєв. Роботи по зведенню будинку гімназії коштували місту більше 230 тис. крб. З 1930 в будинку почав діяти Запорізький державний педінститут.

Перебудови 1950-х рр. повністю змінили стильове акцентування чільного фасаду, внесли деякі зміни у вигляд бічних крил курдонеру в бік перехрестя вулиць. На чільному фасаді два високих, у формі модерну, бічних багитових завершень були замінені масивним класичним фронтоном. В бічних крилах курдонеру великі, також у дусі модерну, колоподібні вікна, що фланкували торцеві напівротонди, були розтесані у майже квадратні отвори, а суто класичного характеру лиштвою й увінчаннями.

Будинок триповерховий, на підвалах, тильну торцеву частину в 1950-х рр. перебудовано напівповерхом обсерваторії. Плаский дах надбудови обладнано під майданчик для астрономічних спостережень, значну його частину займає колоноподібна у плані башта з обертовою напівсферичною банею телескопа. Мури будинку цегляні, фасади непотиньковані, дахи вальмові, вкриті покрівельним залізом вздовж похилих дерев’яних крокв. Перекриття поверхів – пласкими залізобетонними плитами. Зі старих конструкцій добре збереглися тримаршові (головні) і двоє двомаршових допоміжних кам’яних сходів.

Будинок Н-подібний у плані, складається з рівноповерхових двох корпусів поперечної орієнтації та наявного між ними корпусу повздовжнього спрямування, створені ними два курдонери розкриті в бік подвір’я та, відповідно, у перехрестя вулиць. Торці поперечних корпусів останнього є напівротондами, чільним фасадом вважається торець з боку вул. Леппіка. В його центральній частині знаходиться головний вхід, що фіксує положення повздовжньої осі. В інтер’єрі вздовж неї розміщено вхідну групу приміщень у вигляді вестибюля з бічними гардеробами, далі розташовані головні парадні мармурові сходи, через поповерхові тамбури яких можна потрапити до коридорів повздовжнього корпусу. Застосоване тут однобічно-коридорне планування включає також низку суміжних аудиторій та лабораторій (первісно на першому поверсі було розташовано кухню з їдальнею, на другому та третьому поверхах – класи гімназії).

Поповерхове планування поперечного корпусу з головним входом є двобічно-коридорним, а з зовнішнього (вуличного) ряду первісно знаходилися: на першому – як і нині, вхідна група приміщень, а також квартира і бібліотека; на другому – великий вестибюль, кабінет директора й канцелярія; на третьому – велика актова зала, церква, малювальний клас, фізкабінет та фізаудиторія, хімлабораторія.

Нині характер використання цих приміщень є багато в чому подібним, за винятком церкви, яка не збереглася. У тильному ряді приміщень корпусу розташовані клітки головних та допоміжних (з виходом на подвір’я) сходів.

Планування тильного поперечного корпусу є однобічно-коридорним: його внутрішній ряд поповерхово займає великий наскрізний коридор, із зовнішнього (вуличного) ряду розташована низка суміжних аудиторій (первісно – гімназичних класів), у дворовий торець винесені туалети та допоміжні сходи з виходом на першому поверсі на тильному фасаді будинку. Більша частина споруди зберегла характер первісного стильового рішення у формах модерну, головний фасад після перебудов 1950-х рр. набув стилістики неокласицизму радянської доби.

Але навіть у цій новій стилістиці даний фасад зберіг первісний характер урочистої монументальності. Його композиція побудована за центрально-осьовою схемою. Центрально розташований головний вхід розміщений на першому поверсі, стіна якого облицьована сірим полірованим гранітом і має, за класичною традицією, вигляд масивного високого цоколя.

Другий та третій поверхи поєднані пілястрами, розташованими у простінках великих напівциркульних (третій поверх) і квадратних (другий поверх) вікон. Над ними височіє класичний повний антаблемент з гладким фризом, масивним, з модульонами, карнизом і високим трикутним фронтоном. Підсилює стильове звучання наявність у крайніх бічних осях другого поверху монументальних віконних порталів з увінчанням у вигляді профільованих трикутних сандриків на високих ліпних консолях. Тимпан фронтону споруди прикрашає рельєфна тематична емблема.

Рішення решти фасадів, з огляду на застосовані тут дещо відмінні стильові форми модерну, також підкріплюють образ урочистої монументальності. Обидва бічні курдонери вирішені у майже ідентичних композиційних схемах, деяку відмінність створює наявність двох симетрично розташованих напівротонд у крилах курдонеру з боку перехрестя вулиць. Як і на головному фасаді, перший поверх тут має характер високого і масивного цоколю, прорізаного ритмом невеликих прямокутних вікон, рішення другого – третього поверхів взаємоідентичні, основним членуванням тут є великий видовжений отвір прямокутного вікна з сітчастим заскленням й увінчанням прямим, стилізованим у дусі модерну сандриком.

Потужний декоративний та стильовий акцент вносить широка стрічка фриза з оригінальним застосуванням тут техніки поребрик. Стіну увінчує лінеарний профільований карниз з розташованим над ним аттиковим огородженням.

Значну цінність складає донині збережений первісний характер інтер’єрів. Простір центрального вестибюля розчленовано масивними гранітними квадратними колонами, пласкі дахи ритмічно розділені кесонами з ліпними розетками всередині. У коридорах добре збереглися ліпні плафонні падуги, дзеркала та ритмічні членування у вигляді системи підпружних арок. У підлогах холів, вестибюля та тамбурів головних сходів застосовано мармурову крихту, урочисте упорядження останньої помітно ушляхетнює декоративний мотив заокруглених сходинок, ажурне металеве огородження, що збереглося.

Споруда є типологічно цінною пам’яткою архітектури, рішення якої носить яскраві стильові ознаки.

Нині функціонує як корпус № 1 Запорізького національного університету, з розміщенням тут адміністрації, ректорату та приміщень фізико-математичного факультету.

У 1995, 1998 на фасаді головного корпусу університету відкриті меморіальні дошки видатним українським митцям, діячам культури, які неодноразово відвідували університет та описували Запорізький край у своїх творах – О. Гончару (ск. О. Башкатов, М. Тихонов) та М. Стельмаху (ск. В. Дубінін). У 2000 на корпусі № 2 відкрито меморіальну дошку Герою Соціалістичної Праці, фундатору університету М.Всеволожському (ск. О. Башкатов).

[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 303. – Арк. 55; спр. 689. – Арк. 22; спр. 339. – Арк. 80, 155, 189, 238; спр. 744. – Арк. 86; спр. 758. – Арк. 4; спр. 767. – Арк. 1-3; спр. 784. – Арк. 145; Ф. Р-2, оп. 1, спр. 438. – Арк. 191; Запорізький державний університет. – Запоріжжя, 2000. – С. 3-6; Ткаченко В.Г. Учебные заведения Александровска в конце 19 – нач. 20 в. // Культорологічний вісник. – 1995. – Вип. 2. – С. 16-19.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 91 – 93.