Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Руїна національного значення

Розмову вів Іван Дивний

Дата: 07.08.2008

Розмова з Жанною Литвинчук, завідувачем музею «Андріївська церква»

7 серпня 2008 року. – м. Київ, Андріївський узвіз, 23. – Музей «Андріївська церква» (відділ Національного заповідника «Софія Київська»). – Кабінет завідувача музею.

– Жанно Григорівно, останнім часом у ЗМІ з’явилося чимало матеріалів про катастрофічну ситуацію з Андріївською церквою. Інколи доходить до дуже ефектних, по-журналістському гострих фраз типу «Андріївська церква завтра сповзе на Поділ». Скажіть, як людина, безпосередньо причетна до цього унікального об’єкту: є реальні підстави для таких побоювань чи немає?

– Якщо найближчими роками не буде зміцнений пагорб, на якому стоїть Андріївська церква, то така перспектива може бути і Андріївська церква дійсно може з’їхати. Останнім часом дуже інтенсивно відбуваються опливи грунту на Андріївському пагорбі. Великих зсувів сьогодні немає, а от опливи грунту дуже серйозні.

– А що мається на увазі під «опливами грунту»? Тобто, верхні шари грунту з атмосферними опадами, з вітром стікають вниз і оголюють конструкції фундаменту Андріївської церкви?

– Саме так. Цей процес не різкий, але постійний. Ще двадцять років тому пагорб Андріївської церкви не був таким стрімким, яким є зараз. Зокрема, під час буревіїв дерева з пагорбу вже легко вивалюються і за собою тягнуть велику кількість грунту. Це призводить до збільшення тріщин у стінах храму, хоча стіни там досить товсті – приблизно півтора метри. Причому, збільшення це і кількісне, і якісне – тобто, тріщини ростуть вшир. У нас там стоять «маячки»…

– Я щойно їх бачив, ці «маячки».

Часто згадувані “маячки” – умовні позначки по обидва боки тріщини, між якими періодично вимірюють відстань. Таким чином визначають, чи тріщина розширюється

– А найбільше нових тріщин з’явилося у стилобаті, тобто, у великій напівпідземній споруді, на основі якої й стоїть Андріївська церква.

– І якою користується не лише заповідник, а й, значною мірою, структури УАПЦ.

– Сьогодні приміщеннями стилобату користується Українська Православна Церква Київського Патріархату.

– Як несподівано. Зазвичай у ситуації навколо Андріївської церкви згадують лише УАПЦ, аж у вас тут цілий гуртожиток з різних конфесій.

– Андріївська церква належить Національному заповіднику «Софія Київська», вона входить до його складу. Стилобатом користується Українська Православна Церква Київського Патріархату. А нагорі у храмі служить Українська Автокефальна Православна Церква. На це була відповідна Постанова Кабінету Міністрів з дозволом проводити богослужіння саме УАПЦ. Спершу служити мали лише на великі релігійні свята та у великі поминальні дні, але нині служіння ці стали щоденними і вже ось другий рік Андріївська церква не має жодного дня без служб. При цьому, віруючих у храмі дуже мало. А от туристів багато.

– Туристів в центрі такого історичного міста завжди багато.

– Та ще й у так цікаву пам’ятку звичайно йдуть туристи.

– Жанно Григорівно, тут випливає дещо несподівана для мене тема. Якщо я правильно зрозумів, остання інформація про передачу УАПЦ споруди Андріївської церкви у постійне користування не є вичерпною. Виходить, що це рішення зачіпає й інтереси Київського Патріархату?

– Представники Автокефальної Церкви на чолі зі своїм Предстоятелем Владикою Мефодієм вимагають і ліквідації музею в Андріївському храмі, і звільнення стилобату Київським Патріархатом.

– Тоді виникає наступне запитання. Андріївська церква – ось вона. Її всі бачать, вона на численних зображеннях, її всі й сприймають, як «споруду Андріївської церкви». А от стилобат для пересічного споглядача – це лише малопомітна бокова стіночка на початку Андріївського узвозу. Насправді ж за цією стіночкою ховається цілий двоповерховий будинок. А це вже майно!

– А це вже майно – в тому то й справа. Вся боротьба йде саме за майно зараз.

– І мова вже йде не про святиню, не про символ, а про звичайнісіньку нерухомість в історичному центрі міста. Цікаво, а як співвідносяться площі храму і стилобату?

– Площа Андріївської церкви 565 м2.

– Це лише церковна споруда? Без оглядового майданчика?

– Так, це без оглядового майданчика. А площа стилобату 688 м2.

– Тобто, йдеться про 688 метрів в історичному центрі Києва, де той самий метр коштує кілька тисяч доларів. Відповідно, вся ця «православна історія» набирає суто комерційних рис. А ми тут все про пам’ятку та про пам’ятку…

– А ми все доводимо і собі, і всім, хто цікавиться цією темою, що Андріївська церква це пам’ятка світового значення, що наша держава її подала на внесення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, що це культурне надбання не однієї людини, не двох, не трьох, а українського народу загалом, що попередні покоління її нам передали у такій збереженості, а ми її повинні передати у такому ж стані наступним поколінням… Ми весь час про це говоримо. Але водночас, дійсно, тут є зацікавленість суто бізнесова, комерційна. Площі ж бо справді великі.

– Двоповерховий будинок з високими стелями.

– Він, правда, не дуже пристосований до житлових потреб. Але, як кажуть, здавати його завше можна.

– Зараз більшість оглядачів київського ринку нерухомості, хоч і мають різні думки з приводу перспектив житлового будівництва, але сходяться в тому, що офісних приміщень жодна криза не стосується і попит на них є і буде високим. Скажіть, будь-ласка, а що саме зараз знаходиться у стилобаті? Які саме структури УПЦ КП? Семінарія?

– Спочатку у 1992-му році стилобат передавався для потреб семінарії і Академії.

– Київського патріархату?

– Спочатку для автокефальної церкви, потім вони розділилися і правонаступником майна став Київський патріархат. Потім автокефальна церква знову організувалася у 1994-му році… Колись тут дійсно діяла Академія і семінарія Київського патріархату. А сьогодні це семінарський гуртожиток, бо приміщення для учбових класів вони облаштували на території Михайлівського Золотоверхого монастиря.

– Якщо я правильно розумію місцеву конфігурацію, більша частина приміщень стилобату має бути без вікон.

– Так і є. Вікна встановлені лише у західній частині – тій, що виходить на Андріївський узвіз. А вся східна без вікон, під пагорбом. Саме там, зокрема, інтенсивно збільшуються тріщини, дуже сильна вологість і стін, і повітря. Це ще одна велика проблема, адже потрібно осушувати підземні приміщення стилобату. У Кирилівській церкві, що також входить до Національного заповідника «Софія Київська», таке осушення вже робилося і дало хороші результати. Ми й собі хотіли б отримати гроші на таке осушення.

– Оця нова тема породжує нові й нові запитання. Про стосунки заповідника, музею з УАПЦ пишуть і говорять чимало. Але от виникає ще одна структура, яка, як виявляється, займає в комплексі Андріївської церкви найбільшу площу. Як ви з ними вживаєтеся?

– З ними нормальні абсолютно стосунки. Заповідник «Софія Київська» уклав з ними договір, який Київський Патріархат виконує. У них є канцелярія, бухгалтерія і всі розрахунки за воду, за освітлення, за опалення проводяться вчасно, без затримок і жодних проблем.

– Це поточні господарські стосунки. А вони розуміють ваші вимоги стосовно збереження пам’ятки?

– Хочеться думати, що розуміють. У згаданому вже мною договорі є пункт, що не можна приміщення перебудовувати, змінювати…

– …і вони цього не роблять.

– І вони цього не роблять.

– Ну, це їм до честі. А от ще питання стосовно стилобату. Могила Андрія Муравйова в якому стані зараз? Вона взагалі є?

– Вона є і знаходиться в стіні одного з приміщень стилобату. Колись за ініціативи цього ж Андрія Миколайовича Муравйова в стилобаті були влаштовані дві теплі церкви, одна з яких присвячувалася Сергію Радонежському.

– А зараз ці храми існують?

– Вони вже не існують. Це звичайні приміщення під вівтарною частиною Андріївської церкви. І от в стіні однієї з цих колишніх церков, біля переходу з одного приміщення до іншого, на першому поверсі стилобату й знаходиться могила Муравйова. Збереглася плита з іменем Андрія Миколайовича, датами життя і смерті.

– Я б хотів зфотографувати її.

– Якщо Київський Патріархат Вам дозволить… Ця плита взята нашим заповідником на облік, зафіксована в наших фондах і ми б дуже хотіли облаштувати у стилобаті меморіальну кімнату Муравйова. Адже він надзвичайно багато зробив для Андріївської церкви. А до столітнього ювілею цього храму у 1867-му році саме з його ініціативи і на зібрані ним кошти були проведені тут великі роботи. І все це хотілося б показати відвідувачам.

– Жанно Григорівно, тоді давайте говорити ще пряміше: історичні підхрамові приміщення та ще й без нормального освітлення – це не те місце, де повинні жити люди.

– Звичайно.

– Навіть, якщо вони ченці і добровільно йдуть на обмеження власного життєвого комфорту. І ченцям краще б жити у нормальних людських умовах. Натомість, Андріївський стилобат – ідеальне місце для чудового історичного музею. І мені здається, що ви, коли б мали таку можливість, заповнили б ці 688 «квадратів» оригінальними експонатами і тематичними експозиціями.

– Звичайно, так. Раніше ми й збиралися організувати там експозицію. Була б там і меморіальна кімната Муравйова. Був би там і кінозал для демонстрації історико-краєзнавчих фільмів: наприклад, про архітектора Андріївської церкви Растреллі та інші його будівлі.

– У фондах «Софії Київської» матеріалів щодо Андріївської досить.

– Так. Можна було б влаштувати окрему експозицію, присвячену ремонтно-реставраційним роботам. Адже це надзвичайно складне місце для архітектурних рішень: пагорб постійно підмивається джерельними водами, осипається і т. д. Рятувальні роботи проводилися тут неодноразово і в 19-му, і в 20-му століттях.

– А Ви самі казали, що туристів у головному храмі зараз не бракує, то не бракувало б їх і тут, у гіпотетичному музеї.

– Ну, звичайно. Нас і зараз постійно питають «а що ще тут можна подивитися?»

– Мабуть, немає такого туриста, який би не чув про київський Андріївський узвіз. Це вже класичний київський бренд. А починається узвіз з однойменного храму. Храм, як я розумію, представляє такий мистецький стиль, який і у Києві, і в Україні загалом є малорозповсюдженим. Це італійське барокко?

– Західноєвропейське барокко, поєднане з рисами російського барокко.

– Кажуть, що аналогом Андріївської церкви є собор петербурзького Смольного монастиря.

– Є така думка. Взагалі схожі споруди (переважно палацові) у Петербурзі лишилися, але, на жаль, жодна з них не зберегла повністю свого первісного інтер’єру. А от наша Андріївська церква, на щастя, свій автентичний інтер’єр зберегла абсолютно.

– Включаючи «рідний» іконостас.

– Включаючи різьблення, ліплення, надпрестольну сінь-ротонду, проповідницьку кафедру і «рідний» іконостас. Це дуже рідкісна річ. Наприклад, зараз у Царському Селі під Петербургом хочуть відтворити інтер’єр ще однієї растреллієвської церкви – тієї, що у Катерининському палаці. І на їх прохання ми робили фотофіксацію нашого іконостасу, аби вони за цим зразком проводили відновлення.

– До речі, і куполи ж на храмі також мають оригінальний вигляд, якими їх задумував Растреллі. Щоправда, я, як киянин, пам’ятаю з дитинства, що спочатку вони були трохи інакшими. Тобто, крім природної збереженості, нинішня Андріївська церква є й результатом величезної праці реставраторів, які цей автентичний зовнішній вигляд споруді повернули.

– Тут своя історія. Наприкінці 19-го століття блискавка вдарила у центральний купол і дуже його зруйнувала. Тоді не вдалося віднайти авторських креслень Растреллі і відновлювали купол вже за іншим проектом. Хоча навіть тогочасні газети писали, що новий зовнішній вигляд куполів не відповідав тому, який був до руйнації (фото з сайту oldkyiv.org.ua).

А віднайти ці авторські креслення вдалося нам. Ось саме цього року 10-го вересня нашому музею виповнюється 40 років. І одразу після започаткування музею розгорнулися пошукові і дослідні роботи, під час яких ми з’ясували, що оригінальні креслення Андріївської церкви знаходяться в Австрії, у музеї «Альбертіна».

– Це у якому році з’ясувалося?

– У 1972-му. Тоді з Австрії в наш заповідник надійшли фотокопії креслень Растреллі. Згодом саме на їх основі нині вже, на жаль, покійна архітектор Валентина Іванівна Корнєєва розробила проект відновлення первісного вигляду верхів Андріївської церкви. І у 1978-1979-му роках цей проект був здійснений, а також проведена позолота декору.

– Гіпсового?

– Тут теж є цікавий момент. Растреллі вперше на Андріївській церкві застосував чавунний декор.

– Вперше для себе?

– Вперше для себе і вперше в практиці на таких спорудах сакрального характеру у 18-му столітті. Саме цей чавунний декор з давно облізлою позолотою у 1979-му році і перезолотили.

– Тобто, оці всі стрічки з кульками на куполах…

– Ні, кульки – не чавунні, це виколотки з міді, але також позолочені. А чавунний весь оцей декор нижче куполів – капітелі колон і пілястрів, картуші з імператорськими вензелями Єлизавети Петрівни, обрамлення вікон-люкарн…

– Жанно Григорівно, вибачте за нетактовне питання – а вони там добре прикріплені?

– Вони добре прикріплені. І через те так довго тримаються.

– Адже це тонни металу.

– 73 тонни чавуну.

– У вигляді оцього ажурного легкого декору.

– Так.

– Потрясно! Я думаю, про це мало хто знає, крім фахівців, звичайно.

– Але коли не займатися планомірним укріпленням пагорбу, то рано чи пізно, як би добре не прикріплювати ці 73 тонни, вони можуть і впасти.

– Так, думаю, ця цифра може переконати багатьох ваших опонентів.

Але я хочу запитати трішки про інше. Зараз я йшов до вас через страшенний гуркіт: на Десятинній, 11 важка будівельна техніка забиває палі під новий будинок. Вся Старокиївська і прилегла Андріївська гори здригаються від вібрації. І це не єдиний будівельний майданчик поблизу – буквально поряд з Андріївською церквою триває зведення надбудови над Музеєм духовних скарбів України (більш, ніж дивна назва, як на мене) на Десятинній, 12. Я не повірю, якщо Ви скажете, що все це не позначається на проблемах Андріївського пагорбу.

– Звичайно, що позначається. Все це дуже шкодить збереженості Андріївської церкви. Крім вібрації, яку Ви згадали, нові будівництва можуть серйозно вплинути на підземні води. Наш заповідник співпрацює з Інститутом геології НАН України і вже багато років йде фахове спостереження за рівнем і напрямком ґрунтових вод Андріївського пагорба. Врешті-решт, такі впливи можуть призвести до того самого – до посилення загрози зсуву храму в бік Подолу.

Ви згадали надбудову на Десятинній, 12. Звісно, ці зайві поверхи будуть псувати історичну панораму київських круч біля Андріївської церкви. Але вони можуть зашкодити і внесенню нашого храму до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: коли розглядається подання, то крім власне пам’ятки, береться до уваги й навколишнє історичне середовище.

– Власне, зона охоронного ландшафту – одна з прописаних у нормативних документах охоронних зон будь-якої пам’ятки історії та культури.

– А тут надбудовуються кілька додаткових поверхів, а коли дивитися з Подолу, то стає очевидним, що це не всі будівельні роботи на цьому об’єкті. Вони врізалися в пагорб і значно розширили споруду на схід. Сьогодні ніхто достеменно не знає, чим це може загрожувати навколишній історичній забудові.

– Підсумовуючи сказане, у Вас є надія, що з Андріївською церквою все буде добре? Не як з функціональним приміщенням для тих або інших потреб, а саме як з пам’яткою національного, а то й світового значення.

– Ні, у мене такої надії вже немає. Саме у зв’язку з питанням про повну передачу Андріївської церкви у постійне користування УАПЦ. Справа в тому, що в нашій державі жодна конфесія не підлягає у своїй діяльності жодному органу виконавчої влади. Відповідно, вона не може нести відповідальності ані за реставраційні роботи, ні за збереженість пам’ятки. Про які охоронні договори ми б не говорили, з боку церкви вони не можуть бути виконані. В Андріївській церкві богослужіння триває впродовж восьми років і ми на власні очі переконалися, яке ставлення до вимог тих договорів.

– Вимоги не виконуються, бо їх не хочуть виконувати чи не можуть?

– Тому, що дозволено не виконувати. На жаль. Я не знаю, від кого це все залежить, але на порушення ніхто не зважає. У вже згаданий унікальний іконостас 18-го століття представники Автокефальної Церкви забиваються цвяхи для навішування нових ікон. Прямо у храмі встановлений кіоск з продажу свічок, які горять протягом десяти годин щоденно. Кіптява осідає на різьбленні, на ліпленні, на живопису 18-го століття. І висновки реставраторів свідчать, що видалити цю кіптяву вже неможливо. Ми фактично знищуємо унікальний декор 18-го століття власними руками!

Я вже не кажу про те, що представники Автокефальної Церкви пропонують не лише зняти інформаційні стенди про історію створення та мистецьку цінність пам’ятки, а й видалити з храму надзвичайно цінні картини 19-го століття «Проповідь апостола Андрія» і «Вибір віри князем Володимиром». Ці твори, бачте, не релігійного змісту, не ікони…

«Вибір віри князем Володимиром» невідомого художника – одна з двох картин, що впали в немилість УАПЦ.

Полотно висить поряд з різьбленою дерев’яною проповідницькою кафедрою на північній стіні храму

– Хоча вони висіли ще до 1917-го року і не бентежили тих людей, які молилися тут задовго до музею.

– Ну, звичайно. Ці картини тут висять з 1867-го року. Картина «Проповідь апостола Андрія» українського художника Бориспольця, який дружив з Шевченком, який вчився в класі Карла Брюллова. Він подарував це полотно митрополиту Арсенію, а той передарував Андріївській церкві до її сторічного ювілею. Так само і «Вибір віри». Обидві картини написані на релігійні сюжети і фактично є іконами.

– Тобто, недарма здалеку Андріївський пагорб, увінчаний струнким храмом, так нагадує середньовічний замок. Він фактично зараз знаходиться в облозі – облозі різних корисливих інтересів.

– Так. І, на жаль, немає впевненості, що будуть виділені кошти на невідкладні роботи задля врятування цієї унікальної пам’ятки. Якщо ж споруду передадуть Автокефальній чи якійсь іншій Церкві…

– Тобто, будь-якій конфесії.

– … будь-якій конфесії, то ці роботи навряд чи здійснюватимуться на справді наукових засадах. Адже наукова реставрація вимагає додаткових витрат, натомість все обмежиться звичайним ремонтом. У кращому випадку.

– Ви казали, що надії у Вас немає. І все ж, спробуймо, за порадою класика, без надії сподіватися?

– Так. Без надії сподіваємося. Іншого й не лишається.

pamjatky.org.ua