2010 р. Де житиме пектораль?

Інна Лиховид

Дата: 11.11.2010

Одна з найбільших цінностей та святинь нашого народу може опинитися просто на вулиці. Скіфська пектораль, яка вважається шедевром ювелірного мистецтва світового значення та датується IV століттям до н.е., разом з іншими національними скарбами може піти в нікуди. І лише тому, що уряд видав розпорядження про виселення усіх музеїв з території Києво-Печерської лаври. Разом з усіма фондами та експозиціями.

У музейників немає сумніву, що, попри державну значимість, пектораль та інші цінності, які знаходяться в Музеї історичних коштовностей, будуть виселені. Фахівці називають ці скарби лебединою піснею, бо вже ніхто ніколи не повторить того, що колись робили народні майстри.

Коли ж найбільші духовні цінності стануть предметом найбільшої уваги і влади, і суспільства, і кожного громадянина зокрема? «День», у свій час, одним із перших став на захист Софії Київської, коли поблизу святині почали рити траншеї для будівництва чергової багатоповерхівки. Тоді врятувати пам’ятку часів Ярослава Мудрого вдалося. Те ж саме має статися зараз із музеями. А тема захисту культурних цінностей взагалі могла б стати об’єднуючим стрижнем для усіх медіа, незалежно від регіону та редакційної політики. Бо, якщо не зупинити це свавілля і нищення культурної пам’яті зараз, то коли?

Останнє попередження влади отримали музеї, що знаходяться на території Києво-Печерської лаври: Національний музей народного декоративного мистецтва, Музей книги та друкарства, Музей театрального, музичного та кіномистецтва та фонди Національного музею народної архітектури та побуту України. За рішенням Кабінету Міністрів та Міністерства культури і туризму вони повинні виселитися з території Лаври.

Зараз у музеїв є два варіанти – або переселитися в інші приміщення, які їм повинні підшукати київська мерія та Фонд держмайна, або виселитися в нікуди й фактично припинити існування. І на все про все у них є лише два тижні. Така ситуація може повторити долю Музею історії Києва, якому вже сім років шукають приміщення. Натомість аргументація чиновників та церкви щодо виселення фондів збігається – треба повернути віруючим та церкві усі її приміщення, які колись були передані музеям.

Який же вихід із ситуації бачать самі музейники, що вони пропонують для порятунку своїх фондів, «Дню» розповіла старший науковий співробітник Національного музею народної архітектури та побуту України, заслужений працівник культури України Лідія Орел.

– Пані Лідіє, яким чином можна вирішити цю проблему на користь обох сторін конфлікту – і церкви, і музеїв?

– Директори музеїв одностайно заперечують перевезення їхніх колекцій в нікуди. Бо йдеться про 400 тисяч експонатів. Музеї потребують спеціально збудованих приміщень із необхідною площею та обладнанням. Щодо фондів Національного музею народної архітектури та побуту НАН України, то найдоцільніше збудувати фондосховище на території самого музею. Раніше музейні колекції були при церквах, монастирях, і якось вони уживалися, не сварилися.

У самому Суботові у часи Богдана Хмельницького так було. У церквах були найкращі рушники, килими, вироби з дерева. Питання про виселення музеїв із території Лаври ставиться з 2007 року. Особливо загострилось воно після перебування патріарха Кирила. На нашу думку, в Україні, зокрема в Києві, на території Лаври, є достатньо церков Московського патріархату. Віруючі не нарікають на їх нестачу. А з історії відомо, що саме культові будівлі часто рятували музеї.

Проблема ще й у тому, що змінилося керівництво заповідника, коли ми запитали нинішню директорку: куди діти 80 тисяч експонатів з нашого музейного фонду, – у відповідь почули: везіть в Академію наук. Але ж у них немає приміщень, до Патона в кабінет хіба винести.

– Раніше як варіант розглядався Мистецький арсенал, де б можна було зберігати музейні фонди…

– Нещодавно пропоноване приміщення Мистецького арсеналу не може прийняти наші експонати, а його ремонтно-реставраційні роботи невідомо коли будуть завершені. І як ви собі уявляєте експозиції з музею у приміщеннях, висота яких 12 метрів? Там сучасне мистецтво доцільне – великі картини, скульптури, гобелени. Але аж ніяк не те, що є у фондах класичних музеїв. У кожному музеї є свій золотий фонд.

Я працювала у Санкт-Петербурзі, то там, наприклад, ті ж самі писанки зберігаються у спеціальних шухлядах, руками їх не можна торкатися. Ці речі не беруть навіть на виставки, а лише дозволяється споглядати для наукового опрацювання. І з нашими фондами треба так само обережно поводитися. Зараз керівники музеїв сходяться на думці, що найкращий варіант – окремі приміщення, причому постійні, щоб не перевозити колекції з місця на місце.

– Якщо музеї таки виселять і не знайдуть альтернативних приміщень, що ми втратимо від цього, наскільки обідніє наша культурна спадщина?

– Якщо не врятувати фонди, це буде просто геноцид. Взяти хоча б Музей народного декоративного мистецтва. В основу його покладена колекція, зібрана Біляшівським, Хвойкою, Щербаківським. Фонди музею мають мистецькі твори, датовані XVIII-XX ст. Це художня тканина, народне вбрання різних регіонів України, дерев’яні різьблені вироби, твори живопису, народний розпис. Музею просто ціни немає. Якби були ще великі експозиційні площі, щоб їх показувати, було б дуже добре.

А ще в музеї є величезна колекція килимів, але окрім Гуцульщини ніхто більше ними в Україні не займається. Тут є колекції кераміки з усіх осередків, а авторські роботи – візьміть Білокур, Приймаченко, це ж наші геніальні художниці. Або ж Державний музей книги і друкарства. Тут зібрано кілька десятків тисяч експонатів, які розповідають про виникнення писемності у слов’ян, перші рукописні книги, про розвиток книгодрукування в Україні від його виникнення до сьогодні.

Якщо музеї виселити, ми просто втрачаємо це безслідно. На території Лаври є чимало різних організацій та офісів, які не вписуються в історико-культурний ансамбль. Їх у першу чергу і варто переселяти.

– То як можна примирити, на вашу думку, храми і музеї?

– Ми сподіваємося, що не буде вічним безгрошів’я і все-таки будуть виділені кошти для будівництва спеціальних приміщень для музейних фондів. Спеціалісти для цього є. Щодо храмів, то у нас на території діє п’ять освячених дерев’яних храмів, я не знаю за свою історію непорозумінь між ними. Сьогодні треба, насамперед, подбати про економіку, а не нищити таким переселенням скарби, духовні пам’ятки нашого народу, які у свій час тисячами знищено в роки тоталітаризму та вивезено за межі України.

Джерело: «День»