Електрична станція (№ 73)

Клара Карафін, Олександр Тищенко, Маргарита Ширяєва

Розмір зображення: 601:800 піксел

Фрагмент головного фасаду. Фото 2014

Електрична станція (архіт., іст.). Вул. Горького, 73. Станційний будинок є домінантою перехрестя вулиць Горького і Радянської, фронти точок ефектного сприйняття комплексу знаходяться також у поряд розташованому парку та у просторі майдану Волі.

Головна споруда формує огороджене велике подвір’я, де поряд з сучасними спорудами знаходяться старі, дотепер збережені будови електричної станції. До складу комплексу входять: 1) станційний будинок 2) флігель 3) павільйон. Побудова станційного будинку та допоміжних споруд, а також найбільш важливі добудови відбулися протягом 1910-х рр. У 1909 міська управа прийняла рішення про будівництво споруд міської електростанції. Було оголошено конкурс на проектування електростанції та електричного освітлення в місті. 18.06.1909 міська управа затвердила проект і кошторис, які склала артіль російських інженерів у Харкові. Проектна потужність розраховувалася на 120 духових вуличних ліхтарів та 7500 лампочок розжарювання. Проектна вартість будівництва була 172898 крб. 55 коп.

У жовтні 1909 міська Дума вирішила здійснити устрій електричного освітлення господарчим засобом. Технічний нагляд за улаштуванням міського освітлення Дума доручила С. Лизкову. Електростанція почала роботу на початку 1911, але добудова станційного будинку відбувалася ще протягом низки наступних років (до 1916). Значні добудови головної споруди, що постраждала під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу, проведені також у 1954.

Станційний будинок, 1910. Разом із сучасним приворотним павільйоном виходить на червону лінію забудови вул. Горького, між ними встановлено фрагмент сучасного огородження з залізобетонних плит, яке оперезає увесь периметр станційної ділянки.

Будівництво, що розпочалося 1910, було закінчено 01.09.1910, тоді ж були підготовлені фундаменти під двигуни. На поч. 1911 електростанція почала роботу. У станційному будинку було встановлено два газогенераторних двигуни з генератором постійного струму по 100 квт кожний.

9.02.1911 спеціальною комісією були оглянуті усі міські електроосвітлювальні споруди, причому було відмічено, що центральну станцію побудовано міцно і правильно, але без сходів на другий поверх і на башту, не встановлено огородження маховиків усіх чотирьох машин і т. п. Після цього у період між 1911 та 1916 з лівого боку до вже існуючого об’єму було прибудовано ще одну башту з такою ж самою параболічною банею. Споруда значно постраждала в роки війни. Торцевий двоповерховий компартимент з боку вул. Радянської було повністю знищено попаданням бомби або снаряду. Його відбудували майже в первісному об’ємі 1954, але у спрощених утилітарних формах. Не відновлювалася також і втрачена в роки війни параболічна баня нової (1911 – 1916) башти.

Споруда одноповерхова, з рівновеликими дво-, триповерховими баштами. Мури цегляні. Фасади не потиньковані, перекриття поверхів – пласкі з залізобетонних плит. Дахи вальмові та двосхилі, вкриті шифером (первісно дах був залізний із світовими ліхтарями), купольне покриття однієї з башт – металевою бляхою із цинку. У баштах розташовані клітини старих двомаршових кам’яних сходів. Споруда майже прямокутна у плані, з крайніми бічними кріповкою і ризалітом дворового фасаду. Наявність ризаліту пов’язана з післявоєнною добудовою торцю будинку з боку вул. Радянської двоповерхового об’єму. Її поверхи пов’язані сходами башти з банею, поповерхове внутрішнє планування добудови є двобічно-коридорним.

Одноповерховий основний об’єм старої станції розділено в середній частині повздовжньою стіною-перемичкою на дві приблизно рівні частини. Частина з торцем у бік вул. Леппіка – зального типу, нерозчленована, тут розташоване станційне електричне устаткування, головний вхід (його отвір вирішений як велика в’їзна брама) – фіксує положення повздовжньої осі на торцевому фасаді. Первісні два входи в обидві частини будинку з боку вулиці знаходяться в кожній з башт. Значна частина будинку з торців у бік вул. Радянської є цехом по ремонту обладнання, тут є одноповерхові, розділені перебірками.

Ділянки старої споруди та два поверхи післявоєнної прибудови, внутрішнє планування яких є двобічно-коридорним, з виходом у ризаліті з боку подвір’я. Стилістику будинку витримано у модернізованих формах неоренесансу.

На старих світлинах первісна композиційна схема чільного фасаду включала лише одну (з банею) башту, яка займала бічне положення, до неї примикає двоповерхова первісна (не збереглася) торцева частина, що разом із баштою закріплювала асиметричний характер композиції. Добудова у 1911 – 16 протилежної частини будинку другою баштою візуально збалансувала первісно асиметричні боки споруди, надавши її образу врівноваженості й монументальної статичності.

Деталізація й рішення окремих елементів відрізняються оригінальністю й виваженістю пропорцій. Основу членувань одноповерхової частини складає виразний ритм розділених імпостами потрійних великих вікон, окреслених у верхній частині спільною променевою перемичкою кожне. Імпости надбудовано високими лопатками з виразним ритмом стовпчикоподібних завершень над лінією карниза. Кожен з них увінчано декоративною цибулеподібною банею, що разом з завершеннями великих башт створює мотив вертикального акцентування з виразним насиченим силуетом. Домінантами цього акцентування є дві квадратні у плані великі 97 башти. Одну з них нині завершує пологий шатровий дах, іншу – ренесансна параболічна гранчаста баня зі складної форми масивними навершями та круглими слуховими віконцями.

Потужне вертикальне акцентування врівноважує лінеарний характер низького рустованого цоколю, потужні горизонталі масивного антаблементу з виразним ренесансним аркатурним фризом, мотив якого присутній і в станових завершеннях башт.

Рішення торцевого (з боку вул. Леппіка) і старої частини дворового фасаду є дещо спрощеним у деталізації повторенням рішення чільного фасаду. Поповерхово прорізані прямокутні вікна. Фасади торцевої прибудови з боку вул. Радянської носять вкрай спрощений утилітарний характер.

В інтер’єрі звертає на себе увагу дотепер збережене старе металеве ажурне огородження баштових сходів. Будинок має важливе типологічне значення як одна з небагатьох донині збережених старих інженерних споруд з яскраво вираженим стильовим рішенням. Нині використовується за первісним призначенням.

Флігель, 1910-ті рр. Окремо розташована з боку подвір’я споруда неподалік від станційного будинку, повздовжні осі будівель паралельні. Зведений, вірогідно, разом зі станційним будинком. Використовується під адміністративні служби, що відповідає також і первісному призначенню будинку.

Одноповерховий, цегляний, дах вальмовий, вкритий шифером. Зовнішній абрис планування близький до прямокутника, чільним є фасад, обернений до тильного муру станційного будинку. Завдяки декільком розкріпуванням його стіна має «ступінчастий» характер, у крайній бічній розкріповці розміщено головний вхід. В інтер’єрі до нього веде Г-подібний у плані коридор, характер внутрішнього планування є двобічно-коридорним. Нечітко виражені стильові форми близькі до модерну.

У більшій мірі це стосується чільного фасаду. Обидва торцеві фасади вирішені у центрально-осьових схемах, при цьому центральні вісі (що співпадають з повздовжньою віссю будинку) зафіксовано положенням прямокутних, акцентованих променевими клинчастими перемичками, вікон, кожне з яких фланковано симетрично розташованими «сліпими» вікнами. Певне, у дусі модерну, стильове забарвлення має і прорізаний ритмом таких вікон видовжений тильний фасад. Первісне внутрішнє оздоблення інтер’єрів повністю втрачене. Використовується для адміністративних служб.

Павільйон, 1910-ті рр. Окремо розташований, але має спільну з флігелем повздовжню вісь, тобто формує дворовий ряд старої забудови станції. Одноповерховий, дах вальмовий під шифером. Будівля майже квадратна у плані, її чільний фасад, як і у флігелі, звернений у бік станційного будинку, тут розташовано і єдиний вихід. Внутрішнє приміщення однокамерне, нерозчленоване.

Фасади прорізані сліпими віконцями з широкими, у дусі модерну, клинчастими перемичками променевої форми.

З Олександрівською міською електростанцією пов’язані події грудня 1917. У ніч з 13 на 14.12.1917 в місті почалося збройне повстання за встановлення радянської влади. Більшовики при підтримці загонів чорноморських моряків під командуванням О. Мокроусова захопили електростанцію, пошту, телеграф та інші адміністративні установи. Пізно ввечері обидві сторони пішли на переговори про обмін військовополоненими та припинення вогню. Переговори проходили за участю представників міської управи.

Українська сторона вимагала звільнення військовополонених і негайного від’їзду більшовицьких військ із міста. Ввечері 12 грудня вокзал було звільнено. Бої тривали до 15 грудня, закінчились перемогою сил Української Центральної Ради, але більшовики отримали підкріплення, і бої продовжувалися.

Більшовицька влада в м. Олександрівську остаточно була встановлена 02.01.1918 внаслідок прямої інтервенції московських загонів Червоної Гвардії.

Пам’ятка становить велику топологічну цінність як комплекс зі старими спорудами інженерного призначення, що мають вдале і стилістично визначене архітектурне рішення.

Тепер використовується Запорізьким підприємством міських електромереж.

[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 291. – Арк. 167, 185, 200, 283; спр. 754-а. – Арк. 217; Ігнатуша О.М., Ткаченко В.Г., Турченко Ф.Г. Історія рідного краю 10-й клас. – Запоріжжя, 2003. – С. 34-35; История Запорожского края 1770-1917. Документы и материалы. – Запорожье, 2002. – С. 32-34, 136-199.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 95 – 98.