Міська садиба Хазана Р. А. (№ 38/7)

Клара Карафін, Олександр Тищенко

Розмір зображення: 742:488 піксел

Фото 2014

Міська садиба Хазана Р. А., кін. 19 – поч. 20 ст. (архіт., іст.). Вул. Горького, 38/17. Формує перехрестя вул. Горького та вул. Тургенєва, розташована в оточенні старої кін. 19 – поч. 20 ст. та сучасної 1 – 9-поверхової забудови. Займає кутову граничну ділянку у плануванні великого скверу, на тлі зелені якого ефектно сприймається з різних точок перехрестя.

Складається з: 1) садибного будинку; 2) житлового флігеля. Споруди садиби були зведені наприкінці 19 – на поч. 20 ст.

Вірогідніше за все, її первісним власником був Брунштейн, від якого садиба протягом 1908 – 1910 перейшла до Р. Хазана. З огляду на це, більш коректною була б назва, пов’язана з іменем її вірогідного первісного володаря Брунштейна. Але ця відома у місті садиба, принаймні до 1920-х рр., належала Хазану, що міцно закріпилося в її назві, й фігурує у багатьох архівних справах, публікаціях та ін.

Надалі її споруди використовувалися під установи, частково – під житло. Є відомості про розміщення у садибі наприкінці 1918 – на поч. 1919 військ армії С. Петлюри, а в післявоєнний період – музею народної творчості та етнографії. Будови садиби створюють компактний замкнений огороджений простір із внутрішнім подвір’ям усередині.

Садибний будинок – формує ріг перетину вулиць, невеликий за архітектурним масштабом.

За наявними даними, вже побудований наприкінці 1890-х, на поч. 1900-х рр. садибний будинок було куплено Р. Хазаном у домовласника Брунштейна між 1908 і 1910 у 14 кварталі, на розі вулиць Катеринославської і Тургенєвської, № 50/12 за старою нумерацією.

За оціночною відомістю 1918, вартість будинку складала 2911 крб., в його квартирах, що здавалися в оренду, мешкало 85 осіб. Усі наявні, за період існування споруди, незначні зміни її вигляду стосувалися здебільшого внутрішніх перепланувань окремих компартиментів у зв’язку з їх відмінним від первісного (житлового) характеру використанням під казарми, музей народної творчості та етнографії, низку нинішніх пристосувань.

Первісно будинок був одноповерховим, із червоної цегли в цегляному стилі. У 1910-ті рр. новий власник будинку Р. Хазан надбудував другий поверх із силікатної цегли.

Двоповерховий, на підвалах та стрічковому підмурку, фасади цегляні непотиньковані, побілені. Двомаршовими кам’яними внутрішніми сходами обладнано середню частину крила вздовж вул. Тургенєва та торцеву частину крила вздовж вул. Горького, кожна з них обслуговує окрему секцію вуличних крил. Додаткові «чорні сходи» виведено у подвір’я з обох секцій, у першому випадку – через дерев’яну галерею другого поверху. Міжповерхові перекриття – пласкі, залізобетонними плитами, виноси яких створюють вуличні балкони другого поверху.

Дах вальмовий, вкритий шифером. Планувальна пляма Г-подібна, з сильновинесеним крайнім бічним дворовим ризалітом. У середній частині фасаду вздовж вул. Горького влаштовано наскрізний проїзд у подвір’я, а з паркового боку обладнано ще один вхід до магазину «Навчальна книга». Кутовий компартимент першого поверху рогу вулиць займає кафе «Запорожець», протилежний кутовий компартимент – рогу паркового фасаду й вул. Тургенєва – державний центр дозвілля «Запорожець», решта приміщень використовується під квартири. Стильове рішення – у модернізованих формах неоренесансу. Композиції вуличних фасадів створено синтезом одних і тих самих елементів.

Головним мотивом членувань є поповерховий щільний ритм дещо видовжених прямокутних вікон. Звертають на себе увагу відмінності у поповерховому застосуванні засобів.

Переважну більшість вікон першого поверху вписано в урочистий високий портал з двох бічних фланкуючих пілястр (кожну з них прикрашено ритмом рельєфних пасків), на які спирається прямокутний сандрик, підвіконні частини акцентовані профільованими фільонками. Вікна другого поверху декоровані, відчутним тут є вплив модернізованих елементів: підкреслено високих, стилізованих клинчастих перемичок із замковими каменями, геометризованих «фартушків»; застосування «поребрику» у фактурі фриза та підвіконних фільонок.

Проїзд та обидва входи на вуличних фасадах фланковані модернізованого малюнку широкими лопатками на всю поверхню, одинарні та вузькі подвійні вікна другого поверху, тут – підкреслено-видовжених модернізованих форм, значно модернізовані й рішення двох високих фігурних аттиків, що вінчаються навіть над проїздом та головним (з боку вул. Тургенєва) входом. Положення головного входу на вказаному чільному фасаді будинку дає змогу відзначити про застосування тут центрально-осьової композиційної схеми, в той час як фасад вздовж вул. Горького є прикладом асиметричного рішення, обумовленого положенням входу та проїзду парною кількістю створів.

Дворові фасади вкрай спрощені, майже утилітарні за характером: вузькі вікна завершені променевими клинчастими перемичками, лінії міжповерхового гурту та карниза підкреслено ритмом сухариків. Значну оригінальність і загостреність вносить наявність на тильному фасаді крила вздовж вул. Тургенєва дерев’яної двоповерхової галереї з різним огородженням, дерев’яними маршами і сходинками. Споруда є стилістично виразним прикладом міського садибного будинку в забудові центральної частини старого міста. Нині первісну функцію житлової споруди частково змінено на громадську й промислову.

Житловий флігель – приблокований до торцю крила садибного будинку по вул. Горького й орієнтований вздовж червоної лінії забудови вулиці. З паркового боку до будинку прилягає огороджена присадибна ділянка. Побудований наприкінці 1890 – на поч. 1900.

Використовувався як житловий.

Одноповерховий, на підвалах, цегляний, фасади непотиньковані, дах вальмовий, вкритий шифером. Планувальна пляма – майже квадратного абрису, входи з боку подвір’я. Внутрішнє планування тяжіє до дворядкового. Стильове акцентування є слабо визначеним.

Чільний (з боку вулиці) фасад прорізано трьома невеликими прямокутними вікнами, облямованими рамочною лиштвою, малого заглиблення підвіконні фільонки й стрічка широкого фриза – гладкі, масивний мало профільований карниз акцентовано ритмом сухариків. Парковому і дворовому фасадам властивий спрощений утилітарний характер.

Є характерним житловим флігелем міської садиби, її невід’ємним елементом.

Споруда зберегла первісний характер пристосування.

У садибному будинку з 1922 по 1924 жив Гаврилов Іван Андрійович (1886 – 1940) – державний та партійний діяч, уродженець с. Буличі, Лихвінського повіту, Калузької губернії, учасник революційного руху з 1903. У 1917 – голова профспілок будівельників, у 1918 – голова Олександрівського підпільного партійного комітету, комісар постачання 58-ї дивізії (1919). У 1920 Гаврилов – комісар 92 продовольства Олександрівської губернії, у 1922 – голова Запорізького окрвиконкому. У 1924 у зв’язку з обранням головою Катеринославського облвиконкому Гаврилов від’їжджає із Запоріжжя. З 1929 – керівник Укрколгоспцентру, в 1932 – 1933 – нарком комунального господарства республіки. У серпні 1933 обраний головою Всеукраїнської кооперативної спілки. В 1937 Гаврилов був заарештований і засуджений Військовою колегією на 10 років. Розстріляний 24.05.1940.

26.03.1957 Військова колегія Верховного Суду СРСР анулювала вирок за відсутністю складу злочину. У 1957 поновлено в партії та реабілітовано.

До літа 1921 до від’їзду до Москви на навчання у будинку мешкала П. Жемчужина, член Олександрівської організації РКП(б), а з 1918 – перша завідуюча Олександрівським губжінвідділом (1920 – 1921), згодом дружина міністра іноземних справ СРСР В. Молотова. Репресована (1949) і реабілітована (1953).

Комплекс є зразком міської садибної забудови кін. 19 – поч. 20 ст. середнього масштабу в центрі старого Олександрівська.

Історична цінність пов’язана з проживанням тут відомих партійних і державних діячів СРСР.

Садибний будинок тепер використовується під житло (квартири) та інші громадські організації.

[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 926. – Арк. 153; спр. 946. – Арк. 41; Ф. Р-285, оп. 1, спр. 98. – Арк. 3; Ф. Р-286, оп. 1, спр. 88. – Арк. 134; спр. 100. – Арк. 18-18 зв; Ф. Р.-2030, оп. 1, спр. 34; спр. 224. – Арк. 6, 75, 89; спр. 580. – Арк. 157; Архів ЗОКМ, спр. 12, 17, 662.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 90 – 92.

Більше фотографій: