Церква Введення

Олексій Овчаренко

489.2.20.16. Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці, 11 – 19 ст. (архіт., іст., мист.).

На початку вул. Жилої. Головна планувальна вісь підземного храму перетинає вулицю під прямим кутом і об’єднує приміщення з обох її боків. Цей перетин – головний вхід до храму.

Найдавніша церква в Антонієвих печерах. Присвячена одному з дванадесятих християнських свят. У православ’ї цей день відзначається 4 грудня.

Вірогідно, первісний план храму включав один просторовий об’єм, що складався з вівтаря і нави. Наступні зміни у плануванні можна простежити за картографічними зображеннями печер у виданнях лаврської друкарні. На плані 1638 із «Тератургіми» Афанасія (Кальнофойського) церква тридільна, з чітким розподілом приміщень, об’єднаних вузькими прорізами-проходами: у південно-східній частині розташовувалася власне церква, за вівтарем якої показано двері у ризницю, або паламарню; далі – витягнутий у меридіональному напрямку притвор з похованням кількох преподобних. На протилежному боці вулиці – приміщення неправильної форми з кількома похованнями.

На гравюрі 1638 у фронтальній проекції зображено найранішній з відомих іконостас розвиненої двоярусної конструкції з десятьма іконними полями та центральним півциркульним завершенням. Іконостас увінчували три хрести.

Така його форма і пропорції (занадто малими зображено царські врата) дають підстави припустити, що вівтарна частина на поч. 17 ст. була вищою за сучасну. Про пишноту оздоблення церкви свідчить і запис автора твору: «Церква офірування Пречистої Діви прекрасно оздоблена». На плані Антонієвих печер гравера Іллі до «Києво-Печерського патерика» (1661), помітно значне розширення і злиття об’ємів, відомих з плану 1638. Одним просторовим цілим стали приміщення притвору і вівтаря, збільшилися бічні приміщення навколо вівтарної частини, утворюючи простір на зразок трансепта, хрещатих абрисів набула західна частина.

Витягнутий дугою широкий хід з вівтаря поєднав храм з системою печерних галерей-вулиць. У 2-й пол. 17 ст. церкву прикрашав іконостас вже іншої конструкції: тридільний, одноярусний, з трьома однаковими лучковими фронтонами, що містив, власне, одну велику композицію із зображенням першосвященика Єрусалимського храму, який приймає Марію. На плані також докладно показано, яких саме подвижників було поховано в церкві та її своєрідному екзонартексі. Обабіч входу – пресвітер Печерський (12 ст.) Тит (ліворуч; тепер покоїться у Ближніх печерах) та перший митрополит Київський (10 ст.) Михаїл (праворуч; 1730 мощі перенесено в собор Успіння Пресвятої Богородиці, тепер – у Дальніх печерах); у західному притворі – Ісаакій затвірник (11 ст.), Никон Сухий (12 ст.) та Ілля Муромець (12 ст.).

Те саме планування церкви з незначними змінами представлено у книзі І. Гербінія «Religiosae kiovienses cryptae» – латиномовному скороченому перекладі «Києво-Печерського патерика», виданому 1674 у м. Йена (Німеччина). За картами печер 1703 гравера Л. Тарасевича, на той час у структурі церкви й у планувальній ситуації навколо неї відбулись істотні зміни. Знову дещо розширено і заокруглено східну частину, ліквідовано приміщення ризниці та паламарні. Об’єм останньої використано для влаштування нового з’єднувального ходу до вівтаря церкви Здвиження Чесного Хреста Господнього. Дугоподібна галерея, що раніше мала таке ж призначення, обігнувши приміщення церкви з півночі, поглинула об’єм ризниці та розташованих поряд келій.

Західна частина підземного храму стала більш видовженою за рахунок діагонального відгалуження у північно-західному напрямку. Іконостас залишився, ймовірно, тим самим. Мабуть, він був замінений під час ремонтних та опоряджувальних робіт на поч. 19 ст.

Сучасна планувальна структура церкви зафіксована на планах 1825, доданих до «Опису Києва» М. Закревського. У просторовій композиції інтер’єра посилюється поділ на окремі частини. Зокрема, притвор-нартекс відокремлено двома мармуровими колонами від надпрестольної сіні з пошкодженого пожежею 1718 лаврського собору Успіння Пресвятої Богородиці. Наву з’єднано широкими прорізами з північною галереєю, вівтар знову набув хрещатих, уступчастих абрисів, ліквідовано південно-східний з’єднувальний хід. Зрівняно виступи та подовжено протилежну західну частину, що стала більш пристосованою для постійного руху відвідувачів. З приміщення церкви сюди перенесено мощі єпископа Переяславського Єфрема (помер 1098) та першомученика Київського Іоанна отрока. За монастирськими переказами, це той юнак, якого 983 принесли в жертву київські язичники і який загинув разом зі своїм батьком. Обидва тепер покояться у Ближніх печерах.

Стіни й склепіння церкви обкладено цеглою та тиньковано. Підлогу на поч. 19 ст. вимощено чавунними плитами.

Протягом 19 ст. вівтарна частина помітно змінилася. План вівтаря знову набув асиметричних абрисів, з його південної частини влаштовано широкий дугоподібний хід-галерею до великої прямокутної келії, що межує з церквою з південного боку. 1819 встановлено мідний позолочений іконостас роботи відомого київського золотаря Ф. Коробкіна (Коробки).

1976 – 80 під керівництвом арх. Г. Сапожникової у церкві проведено ремонтно-реставраційні роботи фахівцями УСНРВУ при Держбуді УРСР.

Церква являє собою трикамерну підземну споруду, об’єми якої розташовано з обох боків Печерної вулиці: на східному – нава і вівтар, на західному – видовжений та ускладнений в плані притвор, до якого зроблено широкий вхід. Помітно вужчий вхідний отвір основної частини храму оформлено профільованою балковою перемичкою.

Приміщення нави та вівтаря перекрито коробовими склепіннями, обкладено цеглою та тиньковано. Встановлені на поперечній осі два фусти колон з проконеського мармуру підтримують заведену у стіни трипрогінну балку з удаваним арковим пологим підйомом в інтерколумнії. У поздовжніх стінах нави влаштовано два аркасолія з мощами преп. Агапіта Лікаря (ліворуч) і Тита, пресвітера Печерського (праворуч).

Нава та вівтар церкви з півночі й півдня (тільки вівтар) мають виходи в галереї, що змикаються з магістральною Печерною вулицею і системою ходів до церков преподобних Варлаама і Антонія.

Притвор у плані поступово звужується і відхиляється на північ. Його різні за розмірами частини перекрито хрещатими та коробовими склепіннями. Поверхню тинькованих стін притвору прорізано трьома аркасоліями з похованнями Никона Сухого, єпископа Переяславського Єфрема, Іллі Муромця та приблизно на половині висоти стін шістьма арковими нішами малого розміру, за якими містяться локули.

На стінах притвору збереглися фрагменти виконаних у техніці олійного живопису орнаментальних та сюжетних розписів 18 – 19 ст.: з елементами квіткового орнаменту – на стіні в глибині притвору над похованням Іллі Муромця; зображення кількох постатей із сцени «Успіння» – на поверхні виступу біля поховання єпископа Луки тощо.

Найцікавішими з художнього погляду є фрагменти із зображенням Ісуса Христа (напівпостать за іконографічним типом Христа Пантократора з відкритим Євангелієм) та Богоматері з Немовлям (напівпостать за типом Одигітрії), які з середини притвору фланкують арку входу. У зображенні Христа (праворуч від входу) під час дослідження виявлено три шари тиньку з живописом, у зображенні Богоматері (ліворуч від входу) – два шари, які розкрито для огляду.

Одночасне сприйняття фрагментів різних шарів, відмінних за композицією, стилістикою і станом збереженості, але однакових за іконографічним типом, справляє незвичайне враження. При сильному освітленні живопис верхніх шарів більш бляклий з домінуванням брунатних та сизо-сірих відтінків. Фрагменти нижніх шарів мають насичені, контрастні кольори. Спалахи карміну на одязі Христа та мафорії Богоматері, зеленкувато-сині відтінки драперій і тла, залишки позолоти на німбах та орнаментиці надають зображенням декоративності й емоційної виразності, суворо зосередженої в образі Христа і більш ліричної та м’якої у Богоматері.

Іконостас встановлено на межі звуженої вівтарної частини і нави. За загальною композицією (два яруси на десять ікон та три медальйони на об’єднувальному півциркульному завершенні, та ж сама трилопатева арка царських врат) та орнаментикою (профільовані обрамлення ікон з карбованим візерунком з дрібного листя, рослинні гірлянди й промені сяйва навколо медальйонів, дрібні квіткові розетки тощо) він подібний до іконостаса церкви преподобного Варлаама Печерського, виконаного тим самим майстром (див. ст. 489.2.20.18).

Однак оздоблення цього іконостаса більш пишне й насичене деталями. Особливо привертають увагу великі розетки зі стилізованого листя, що візуально відокремлюють перший ярус від другого. Вони демонструють високу професійну вправність, вміння поєднати красу витонченої деталі та соковите ліплення цілого, в якому підкреслено хрещатий мотив. Не всі деталі пластичного оздоблення збереглися. Зокрема, втрачено первісні царські врата, рельєф голуба – Святого Духа над ними, фігурки ангелів, що підтримують медальйони з назвами ікон, рослинні накладки на швах конструкції тощо. Пружні вигини широколистих пагонів аканта охоплюють центральний медальйон із зображенням увінчання Богоматері Христом та Богом Отцем.

Разом із бічними медальйонами, на яких представлені архангели, та іконою «Собор святих отців Печерських» вони є найцікавішими з художнього погляду творами в іконостасі, стилістично відповідними його композиційній та орнаментальній складовим, і несуть у собі ознаки художнього бачення попереднього 18 ст. Інші ікони помітно відрізняються від них своєю якістю, це особливо стосується намісних образів Христа і Богоматері, що є повтореннями ікон з церкви преподобного Варлаама Печерського. Медальйони царських врат із зображеннями євангелістів та сцени «Благовіщення» мають виразні ознаки творчої манери І. Їжакевича. Середні зображення Марії та архангела Гавриїла, слабкіші за художнім рівнем, вірогідно, належать до кола його учнів.

Церква відіграє винятково вагому роль у комплексі підземних споруд. В аркасоліях храму встановлено раки з мощами Агапіта Лікаря та Єфрема, єпископа Переяславського.

Література:

Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1826; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1 – 2; Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. – М., 1975; Пам’ятки архітектури і містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. – К., 2000; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1; Реутов А. В. Лаврські печери як архітектурна пам’ятка // Дива печер лаврських. – К., 1997; Скарби Києво-Печерської лаври: Альбом. – К., 1997; Холостенко М. В. Успенський собор Печерського монастиря // Стародавній Київ. – К., 1975; Шероцкий К. В. Киев. – К., 1917.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1350 – 1351.