Пам’ятне місце поховання Антонія Печерського
Євген Кабанець
489.2.20.2. Пам’ятне місце поховання Антонія Печерського 1073 (іст.).
Ліворуч від входу у церкву преподобного Антонія Печерського.
Антоній Печерський (світське ім’я – Антипа; бл. 983 – 7 травня 1073) – засновник чернецтва на Русі, один з найшанованіших святих православної церкви. Вважається, що народився в Любечі (тепер Чернігівська обл.), прийняв чернечий постриг у Греції на півострові Афон, де перебував до серед. 11 ст. Повернувся на межі 1040 – 50-х рр. у Руську землю, заснував самітницьку печерну громаду у Варязькому підземеллі на берестейському пагорбі в Києві. 1062 переселився у Ближні печери.
Через конфлікт з київським кн. Ізяславом Ярославичем 1069 змушений переїхати у Чернігів, де на Болдиних горах заснував підземний монастир, який склав основу стародавнього Свято-Іллінського монастиря (тепер Свято-Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові). Ці печери також називають Антонієвими. Пізніше повернувся в Київ, брав участь у закладинах собору Успіння Пресвятої Богородиці в Лаврі.
Був похований у Ближніх печерах.
У записках австрійського дипломата Е. Лясоти (1594) наведено легенду, згідно з якою після прощання з братією Антоній прийшов у т. зв. задній вівтар церкви (келія Антонія), земля провалилася між ним і ченцями й роз’єднала їх. Ченці спробували копати, щоб відшукати Антонія, але із землі вирвався вогонь і відігнав їх. Коли ж почали копати в іншому місці, на заваді став сильний потік води. Сліди води і вогню й до сьогодні видно за іконою преп. Антонія.
Письменник Афанасій (Кальнофойський) в «Тератургімі» (1638) відносить події з вогнем та водою не до моменту смерті Антонія, а до пізнішого часу, коли його мощі начебто хотіли викрасти. Ймовірно, хід до місця поховання був перекритий внаслідок обвалу під час землетрусу 1620.
Аналіз сучасного плану печер і результати археологічних розкопок 1977 – 79 дають змогу припустити, що спроби розкопати місце поховання і завал були неодноразовими ще в давньоруський час. Старі плани печер (1661 і 1703) та дані археологічних досліджень 1980-х рр. вказують, що за місцем, де нині встановлено кіот з образом преп. Антонія, галерея значно продовжена. Кіот має пишне барокове різьблення, що зберігає сліди позолоти.
Ікону, на якій зображено напівпостать преподобного у чернечому облаченні, написано у 2-й пол. 19 ст. Канонізований на межі 13 – 14 ст. Дні пам’яті – 7 травня (успіння) і 10 липня.
Література:
Артамонов Ю. А. Проблема реконструкции древнейшего Жития Антония Печерского // Средневековая Русь. – М., 2001; Києво-Печерський патерик. – К., 1931; Приселков М. Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси Х – ХІІ вв. – СПб., 1913; Розанов С. П. К вопросу о Житии преподобного Антония Печерского // Известия отделения русского языка и словесности. – СПб., 1915. – Т. ХІХ, кн. 1; Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. – К., 1874. – ІІ отд.; Серафима, игумения. История Киево-Печерской Лавры. – К., 2001. – Кн. 1; Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Л., 1987. – Вып. 1 (ХІ – первая половина ХІV в.); Teратургіма… – K., 1638; Шахматов А. А. Житие Антония и Печерская летопись // ЖМНП. – 1898. – Март, отд. 2; Його ж. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. – СПб., 1908; Heppel M. The «Vita Antonii», a Lost Sourse of the «Paterikon» of the monastery of Caves // Byzantinoslavica. – 1952/53. – T. 13; Thomson F. J. Saint Antony of Kiev – the Facts and Fiction: The Legend of the Blessing of Athos upon Early Russian Monasticism // Byzantinoslavica. – 1955. – Bd. 56.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1347.