Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Поховання Арсенія (Могилянського О. В.)

Надія Нікітенко

503.1.1. Поховання Арсенія (Могилянського О. В.) 1770 (іст.).

У південній частині собору Святої Софії, в склепі під Свято-Успенським вівтарем, під східною стіною, поряд з похованням Рафаїла (Заборовського).

Арсеній (світське ім’я – Могилянський Олексій Васильович; 17.03. 1704, сотенне містечко Решетилівка, Полтавський полк, тепер райцентр Полтавської обл. – 8.06.1770, Київ) – митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії, письменник. Народився в сім’ї священика. З 1721 навчався в Києво-Могилянській академії, 1727 продовжив і завершив навчання у нововідкритому Харківському колегіумі. З 1735 викладав у Тверській духовній семінарії. 1741 став студентом московської Слов’яно-греко-латинської академії, прийняв чернечий постриг, висвячений на ієродиякона. 1742 призначений викладачем академії, з жовтня того ж року – вчитель і катехізатор духовної семінарії при Троїце-Сергієвому монастирі, ієромонах. Проповідницький талант Арсенія привернув до себе увагу, 1743 його переведено у Санкт-Петербург придворним проповідником.

Улюбленець імператриці Єлизавети Петрівни, відомої своїми проукраїнськими симпатіями, Арсеній 29 січня 1744 за іменним імператорським указом висвячений на архімандрита Троїце-Сергієвого монастиря, якому тоді ж надано статус лаври. З лютого 1744 – член Святійшого Синоду, з 25 липня – архієпископ Переяславльський і Дмитровський відновленої стародавньої єпархії з центром у Переяславлі-Залеському, залишаючись одночасно архімандритом Троїце-Сергієвої лаври. Влітку того ж року супроводжував імператрицю в її подорожі в Україну, з жовтня проживав у Санкт-Петербурзі, обіймаючи Переяславльську кафедру. 1752 через хворобу змушений був піти на спочинок, перебував у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі.

З 22 жовтня 1757 – митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії.

Прибув у Київ 9 червня 1758, попросив призначити йому в поміч (через поганий стан здоров’я) вікарія для відправлення служб. Опікувався Києво-Могилянською академією, 1764 виступив ініціатором розробки і впровадження її нового регламенту (Інструкції), збагатив власним коштом і великою кількістю книг бібліотеку академії. За нього 1760 – 65 побудовано нову дерев’яну бурсу на березі Дніпра поблизу Братського монастиря, на її будівництво владика виділив власних 6 тис. крб. Митрополит був одним із засновників відомої київської проповідницької школи, запровадивши проповідників при соборі Святої Софії та інших храмах Києва.

19 липня 1767 освятив Андріївську церкву, закладену 1744 за Рафаїла (Заборовського). Значні роботи було проведено в соборі Святої Софії: на замовлення митрополита бані храму вкрито білим залізом, маківки визолочено, збагачено кафедральну ризницю, розписано хори, виготовлено кіоти для двох прославлених святинь – чудотворних ікон «Миколи Мокрого» та «Куп’ятицької Богоматері», намісні ікони Христа і Богоматері прикрашено срібними позолоченими оправами. Ансамбль Софійського монастиря збагатився пам’яткою цивільної архітектури – будинком бурси (1763 – 67).

Обабіч дзвіниці збудовано два корпуси чернечих келій і один для консисторії (не збереглися). Над одноповерховим братським корпусом надбудовано другий поверх. У заміських архієрейських домах – Шулявському і Кудрявському – бл. 1763 митрополит розбив регулярні сади.

Помер у заміському домі на Шулявці, звідки його тіло було перенесене до собору Святої Софії і 21 червня відспівано священницьким похованням преосвященним Самуїлом (Миславським), єпископом Бєлгородським (майбутнім митрополитом Київським).

Опублікував низку проповідей і богословських творів: «Слово у день стрітення ікони Владимирської Пресвятої Богородиці» (1742), «Слово у тиждень четвертий Великого посту», «Слово у похвалу святим угодникам Божим», «Слово у день Успіння Пресвятої Богородиці» (усі – 1744), «Слово імператриці Єлизаветі Петрівні, до ТроїцеСергієвої лаври наближеній», «Слово на мир зі шведами» (обидві – 1744), «Служба й акафіст св. Димитрію Ростовському» (1759) та ін.

Надгробок цегляний, зацементований, побілений.

Література:

Евгений (Болховитинов). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825; Жук В. Н., Хижняк З. І. Могилянський Олексій Васильович // Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІІ – ХVІІІ ст.: Енцикл. видання. – К., 2001; Корольков К. Арсений Могилянский, митрополит Киевский и его забота об улучшении проповедницкого дела (во 2-й половине ХVІІІ в.) // Киевские епархиальные ведомости. – 1875. – № 12, 19; Лебединцев П. Г. Описание Киево-Софийского кафедрального собора. – К., 1882; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Яновский И. Русские иерархи ХVІІІ и начала XIX столетий, уроженцы нынешней Полтавской епархии: Ист.-биогр. очерк: Арсений Могилянский, митрополит Киевский и Галицкий (1757 – І770 гг.) // Полтавские епархиальные ведомости. – 1883. – № 6 – 7.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1502 – 1503.