Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Поховання Рафаїла (Заборовського М.)

Лариса Федорова

503.1.9. Поховання Рафаїла (Заборовського М.) 1747 (іст.).

У південній частині собору Cвятої Софії, в склепі під Свято-Успенським вівтарем, під східною стіною.

Рафаїл (світське ім’я – Заборовський Михайло; 1676, м. Зборів, тепер Тернопільська обл. – 22.10.1747, Київ) – митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії. Народився у шляхетській родині, батько був католиком, мати – українка православного сповідання. Навчався в єзуїтському колегіумі. Під впливом матері вступив до Києво-Могилянського колегіуму в клас філософії, учень його ректорів Йоасафа (Кроковського) і Стефана (Яворського). 1700 Стефан (Яворський), викликаний у Москву очолити Слов’яногреко-латинську академію, забрав його з собою. Після закінчення навчання прийняв чернечий постриг з ім’ям Рафаїл, працював учителем риторики в академії. Згодом призначений оберієромонахом російського флоту (до 1723). Після закінчення служби – архімандрит тверського Свято-Троїцького Колязинського монастиря, асесор Святійшого Синоду. З 1725 – єпископ Псковський, Ізборський і Нарвський, член Святійшого Синоду (до 1727).

Відкрив у Пскові слов’яно-латинську школу, в якій викладали вихованці Києво-Могилянського колегіуму. З 1731 – архієпископ Київський, Галицький і всієї Малої Росії. Прибув у Київ у жовтні 1731, проживав у Софійському монастирі в будинку митрополита.

Маючи вплив у столиці, домігся поновлення Софійської митрополичої кафедри, з 1743 – митрополит. В умовах наступу російського уряду на чернецтво (закриття монастирів і передача їхнього майна державі, закріпачення ченців, віддання їх у солдати, заслання на каторгу) протидіяв урядовим діям.

За його митрополитства у Київській єпархії значно збільшилася кількість церков (з 987 у 1720 до 1110 у 1743) і монастирів (з 34 без ставропігійних до 45 у 1743). Домігся від Святійшого Синоду архімандрії для ПустинноМикільського (1732) і Свято-Михайлівського Золотоверхого (1734) в Києві, Гамаліївського Харлампієвського (1743), Глухівського Петропавлівського і Лубенського Мгарського (1744) монастирів. Налагодив церковне спілкування з молдовськими і слов’янськими православними ієрархами Балкан. 1733 відрядив у Сербію групу викладачів Києво-Могилянської академії на чолі з М. Козачинським з метою відкрити там православні школи.

Запросив із Санкт-Петербурга арх. Й.-Г. Шеделя, разом з яким і значною мірою власним коштом здійснив великий обсяг будівельних і відновлювальних робіт у Софійському монастирі. Було відбудовано напівзруйновану землетрусом т. зв. Мазепину дзвіницю, добудовано її двома новими ярусами й оздоблено в дусі козацького бароко; зведено другий поверх будинку митрополита й мури з парадною брамою, яка дістала назву брами Заборовського. Для собору Святої Софії виготовлено новий позолочений іконостас у стилі бароко. Зусиллями митрополита і за проектом арх. Й.-Г. Шеделя споруджено у 1731 – 45 Велику лаврську дзвіницю; відреставровано й розбудовано старий навчальний корпус Києво-Могилянської академії з конгрегаційною церквою Благовіщення Пресвятій Богородиці при ньому (пожертвував на цей корпус власних 1640 крб., роботи закінчено 1740).

На честь відкриття конгрегаційної зали студенти піднесли митрополиту гравюру, виконану вихованцем академії, худ. Г. Левицьким-Носом (відома як «Теза Заборовського»). На сюжетах гравюри зображено споруди, побудовані або відновлені за участю владики. Власним коштом і коштом свого вчителя Йоасафа (Кроковського) звів бурсу для студентів. Як головний начальник Києво-Могилянської академії багато уваги приділяв навчальним справам: утримував нужденних студентів, надавав стипендії для навчання за кордоном, подарував академічній бібліотеці понад 200 власних книг, поліпшував добробут викладачів. Клопотався перед урядом і збирав пожертви для поліпшення матеріальних умов академії.

Здійснив реформування академічного процесу, склавши 1734 «Академічні правила для викладачів і студентів…». 1738 відкрив класи єврейської і німецької мов, поновив клас грецької мови. Запрошував викладати у навчальному закладі відомих вчених і педагогів, сприяв розвитку поетичного і хорового мистецтва, шкільної драми і театру. Таким чином намагався підняти на вищий щабель духовну освіту українського духівництва. 1744, під час перебування в Києві російської імператриці Єлизавети Петрівни, освятив місце будівництва Андріївської церкви. Після смерті митрополита академію тривалий час називали Києво-Могилянсько-Заборовською.

Похований 30 листопада 1747. У 1936 під час археологічних розкопок поховання відкрили. У дерев’яній труні, оббитій оксамитом та позументом, виявили сакос, омофор, митру, параманд, палицю, кипарисові хрестики, шкіряне взуття (речі зберігаються у фондах Національного заповідника «Софія Ки ївська»).

Надгробок цегляний, зацементований, побілений.

Література:

Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Салій К. І. Політична діяльність митрополита Рафаїла Заборовського (1731 – 1747 роки) // Історія України: маловідомі імена, події, факти. – К., 2001. – Вип. 13; Хижняк З. І. Заборовський Михайло // Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІІ – ХVІІІ ст.: Енцикл. видання. – К., 2001.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1506.

Вчені відкрили гробницю київського святого, яку знищували в СРСР (29.05.2022 р.)