Поховання Леванди І. В.

Надія Нікітенко

503.1.7. Поховання Леванди І. В. 1814 (іст.).

Під південною стіною ІоанноПредтечинського приділу (колишній Благовіщенський), біля царських врат.

Леванда Іоанн Васильович (справж. – Сікачка Іван Васильович; між 8 і 18.03. 1734, Київ – 25.06. 1814, Київ) – перший протоієрей собору Святої Софії, письменник, проповідник. Народився у сім’ї незаможного чоботаря, який мешкав на Подолі. 1748 вступив до Києво-Могилянської академії, де отримав більш благозвучне прізвище – Леванда – на честь свого благодійника, священика церкви Воскресіння Господнього Іоанна Леванди. В академії досконало опанував латину, оволодів прийомами красномовства. Саме тут виявився його ораторський хист, не раз виголошував вітальні промови під час відвідин академії знаменитими особами. Значний вплив на формування І. Леванди як проповідника справив префект академії Самуїл (Миславський).

Серед найближчих друзів був відомий історик М. Бантиш-Каменський, котрий надіслав йому з Москви чимало книжок. Після закінчення академії в 1760 – 62 працював у ній магістром нижнього класу граматики, читав проповіді. З 1763 – священик собору Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогощі) на Подолі. Став загальновідомим серед киян під час чуми 1770, виконуючи пастирський обов’язок.

12 грудня 1783 новопризначений митрополит Київський Самуїл (Миславський) висвятив свого колишнього учня на протоієрея, 1786 призначив кафедральним протоієреєм собору Святої Софії. На цій посаді І. Леванда залишався впродовж 28 років, до самої смерті. Готував промови митрополиту на церковні свята, на царські дні, на вінчання і поховання знатних осіб тощо (Самуїл навіть призначив його замість себе загальним доглядачем за проповідницькою справою). Згодом саме о. Іоанн виголосив поховальну проповідь над тілом Самуїла. У березні 1787 його слухала у Святій Софії під час перебування в Києві російська імператриця Катерина II, котра власноруч поклала на нього коштовний хрест на червоній стрічці й дозволила о. Іоанну користуватися при священнослужінні палицею архімандрита. 1797 вітав промовами імператора Павла І і був нагороджений митрою, яку надягав під час священнослужіння з 1799.

1821 видано збірку з понад 200 проповідей І. Леванди, яка була духовним читанням для царя Олександра І. Зібрав бібліотеку з 570 книжок, придбану після його смерті Києво-Могилянською академією.

Похорон о. Леванди був дуже врочистий: у присутності великої кількості народу 12 цехів несли корогви та порожні труни. Таким був старовинний київський звичай – під час поховання знатного небіжчика нести порожні труни від кожного цеху окремо.

На стіні над похованням – мідна позолочена овальна дошка з меморіальним написом та епітафією, у верхній частині дошки в овалі з хмар зображено символи пастирського і проповідницького служіння І. Леванди – хрест з розп’яттям і Євангеліє, а також його регалії, отримані за службу – хрест на стрічці, митра, орден св. Анни.

На пошанування проповідника одну з вулиць на Печерську в Києві було названо Левандовською (1869 – 1927), нині – вул. Анищенка.

Література:

Леванда (Сікачка) Іван Васильович // Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІІ – ХVІІІ ст.: Енцикл. видання. – К., 2001; Титов А. Киево-Софийский протиерей Иоанн Васильевич Леванда (1734 – 1814) //Чтения в обществе любителей духовного просвещения. Год ХХХІІІ. – М., 1911.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1505.