Поховання Сильвестра (Косова С.-А.)
Надія Нікітенко
503.1.12. Поховання Сильвестра (Косова С.-А.) 1657 (іст.).
Під південною стіною вівтаря архангела Михаїла, у склепінчастому цегляному склепі.
Cильвестр (світське ім’я – Косов (Косів) Стефан-Адам; бл. 1600, маєток Жировиці, Вітебське воєводство, тепер Республіка Білорусь – 13.04.1657, Київ) – митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, екзарх Константинопольського престолу, письменник, культурно-освітній діяч, сподвижник Петра (Могили). Народився у шляхетській православній сім’ї. Навчався в Київській братській школі, Віленській академії, Люблінському єзуїтському колегіумі, Замойській академії.
Бл. 1630 прийняв чернечий постриг. З 1631 – префект Лаврської школи на території Києво-Печерського монастиря, після її об’єднання з київською Братською школою в 1632 – 35 – префект Києво-Могилянського колегіуму, член Київського братства. Викладав у колегіумі риторику і філософію. З серпня 1635 – єпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський. Після смерті Петра (Могили) духівництво та запорозькі козаки обрали його на митрополичу кафедру без привілею польського короля.
1647 собор руських єпископів за благословенням патріарха Константинопольського Парфенія II висвятив Сильвестра на митрополита в соборі Святої Софії в Києві. Його правління збіглося з епохою визвольних змагань 1648 – 54, коли Київ був звільнений з-під польського ярма козацько-селянським військом гетьмана Б. Хмельницького. У кін. 1648 Сильвестр (Косов) змушений визнати важливість, а в багатьох випадках і зверхність над «руською нацією» козаччини.
23 грудня того ж року, після низки переможних боїв над польсько-литовським військом, Б. Хмельницький урочисто в’їхав у Київ через Золоті ворота і рушив до Святої Софії, біля стін якої його зустрічали патріарх Єрусалимський Паїсій (тоді перебував у місті) і митрополит Сильвестр (Косов) із духівництвом та киянами. Саме ця урочиста зустріч і стала в той історичний момент символом ідейного зближення козацької верхівки з українською православною ієрархією. Головним ініціатором був Б. Хмельницький, котрий прагнув надати своїй війні з Польщею конфесійної легітимності. Проголосивши намір усіма силами захищати православну віру від утисків, гетьман за підтримки православних киян поруйнував у Києві католицькі монастирі й храми. Відтоді він послідовно відстоював права Київської митрополії, а митрополита Сильвестра уповноважив очолити делегацію духівництва на польський сейм у Варшаві, де мали затвердити сприятливі (зокрема, й для української православної церкви) положення Зборівської угоди 1649. Владика свою місію виконав з честю, і 12 січня 1650 затвердження відбулося.
З відновленням військових дій 1651 Київ тимчасово захопив польсько-литовський гетьман Я. Радзивілл. Переможець в’їхав у місто через Золоті ворота і був урочисто зустрінутий духівництвом на чолі з митрополитом Сильвестром. Табір Я. Радзивілла розташувався біля Святої Софії, сам гетьман оселився в будинку митрополита в Софійському монастирі. Пропольська орієнтація Сильвестра (Косова) пояснювалася тим, що союз України з Московською державою ніс потенційне обмеження прав митрополита Київського. Гнучка політика владики, змушеного лавірувати між Варшавою і Москвою, була спрямована на збереження незалежної української православної церкви, більша частина вірних якої лишалася під владою польського короля. Відомо, зокрема, що митрополит умовив Я. Радзивілла пощадити Київ, який перед тим фактично відокремився від польської корони.
За Переяславською угодою 1654 митрополит Київський і вся українська православна церква підпали під владу Московського патріархату, хоча за українським духівництвом і зберігалися його традиційні духовні права й володіння. Після укладення угоди всі українські міста й містечка мусили теж скласти присягу цареві. Натомість, митрополит Сильвестр, не бажаючи визнавати зверхність Московського патріархату, присягати не квапився.
Зібравши вірне йому духівництво у Святій Софії, владика висловив непокору новій політиці Б. Хмельницького і взяв під захист тих киян, котрі також відмовлялися присягати. Митрополит пояснював своє рішення тим, що поляки, дізнавшись про присягу, винищать на своїх територіях усе православне духівництво. Таким чином, 14 січня 1654 жителі міста складали присягу Москві не в кафедральному соборі Святої Софії, а в Києво-Печерському монастирі. Згодом Сильвестр був змушений визнати перемогу московської політики, але до самої смерті намагався зберегти самостійну позицію і на будьякі поступки московській духовній ієрархії йшов украй неохоче. Під кінець свого гетьманування Б. Хмельницький фактично визнав правоту непокірного владики. 27 березня 1657 у грамоті Московському патріарху Никону вибачав і виправдовував Сильвестра (Косова), шанобливо називаючи останнього митрополитом «всієї Малої Росії». Оригінал грамоти, яка через смерть митрополита так і не була відправлена, зберігався в ризниці собору Святої Софії.
Сильвестр (Косов) був відданим продовжувачем могилянських традицій у церковно-політичному і суспільному житті України, коли церква в умовах відсутності національної держави брала на себе чимало функцій останньої, а митрополит вважався лідером всієї нації. Владика багато зробив для підтримки і розвитку українського православ’я. Як і Петро (Могила), приділяв особливу увагу відновленню собору Святої Софії, збирав у храмі православні святині України. За митрополита Сильвестра з Любеча до Києва перенесено чудотворну ікону Богоматері, яку було поставлено у Святій Софії, 1655 з Куп’ятицького монастиря (поблизу Пінська) в храм передано ще один чудотворний образ – «Богоматір Куп’ятицька».
Написав низку полемічних творів, спрямованих проти Берестейської унії, 1635 видав у Києві польською мовою «Патерикон, або Житія святих отців печерських…» з власними примітками і списком митрополитів Київських, 1637 опублікував українською мовою богословський твір «Дидаскалія, альбо Наука… о седми сакраментах, альбо таїнах…».
Упродовж тривалого часу місце поховання владики залишалося невідомим, певно, не без «сприяння» спочатку царської, згодом радянської влади.
Склеп з останками Сильвестра виявлено під час розкопок 1936, проведених археологом Т. Мовчанівським. Склепіння розібраного тоді склепу було нижчим від рівня давньої підлоги на 0,5 м, дно викладено цегляною плиткою 38 × 29 × 4 см. Хоча розкоп оглянули фахівці (можливо, комісія), серед яких був відомий мистецтвознавець І. Грабар, розголосу це непересічне відкриття так і не отримало.
Нині місце поховання Сильвестра (Косова) не позначене.
Література:
НА ІА НАНУ, ф. 20, № 62; Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної церкви. – К., 1998. – Ч. ІІ (ХVІІ ст.); Евгений (Болховитинов). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825; Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3 кн. – К., 1994. – Кн. 3: Кінець ХVІ – середина ХІХ століття; Лебединцев П. Г. Описание Киево-Софийского кафедрального собора. – К., 1882; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. – К., 1874; Хижняк З. І. Косов (Косів) Стефан Адам // Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІ – ХVІІ ст.: Енцикл. видання. – К., 2001.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1507 – 1508.