Поховання Євгенія (Болховітінова Є. О.)
Галина Скляренко, Лариса Федорова
503.1.4. Поховання Євгенія (Болховітінова Є. О.) 1837 (іст., мист.).
Під південною стіною за правим криласом вівтаря Стрітення Господнього. Похований у храмі за власним заповітом.
Євгеній (світське ім’я – Болховітінов Євфимій Олексійович; 18.12.1767, Воронеж, тепер Російська Федерація – 23.02.1837, Київ) – церковний діяч, історик, краєзнавець, письменник, член (з 1806), акад. (з 1829) російської Імператорської АН. Народився в сім’ї священика. Початкову освіту здобув в архієрейському співочому хорі. В 1777 – 85 навчався у Воронезькій духовній семінарії, 1785 – 88 – у Слов’яно-греко-латинській академії. У Москві залучився до діяльності гуртка М. Новикова, де познайомився з істориком М. Бантиш-Каменським, (потім – з його сином істориком Д. Бантиш-Каменським), письменником та істориком М. Карамзіним, розпочав літературно-наукову діяльність.
З 1789 – викладач, віце-префект, префект, в. о. ректора Воронезької духовної семінарії. У цей час написав свої перші твори з релігійної тематики, якою займався впродовж усього життя і залишив десятки праць (історичні, біографічні дослідження, проповіді, навчальні посібники тощо). Вивчав джерела в єпархіальних і монастирських архівах, що стало основним змістом наступної дослідницької роботи. Вважається одним із засновників палеографії, бібліографії, сфрагістики, археографії, дипломатики та інших допоміжних історичних дисциплін в Російській державі. Підготував одне з перших краєзнавчих досліджень – «Історичний, географічний та економічний опис Воронезької губернії» (1800).
Переклав з французької «Всесвітню хронологію знаменитих мужів, які уславилися мистецтвами, науками, винаходами і творами в усьому світі від початку світу до наших часів», доповнивши її біобібліографічними статтями про 73 письменників, що поклало початок його майже 40-річній енциклопедичній творчості, підготував перший варіант фундаментальної «Російської історії» (не опубліковано). З 1796 – священик. 1799 переїхав у Санкт-Петербург, де 9 березня 1800 прийняв постриг з ім’ям Євгеній. З цього ж року – викладач і префект Олександро-Невської духовної академії, архімандрит зеленецького Свято-Троїцького монастиря, з 1802 – Троїце-Сергієвої пустині. Водночас викладав в Олександро-Невській академії.
Активний діяч гуртка графа М. Рум’янцева, що мав на меті розвиток історичної науки, збирання, вивчення і видання пам’яток давньоруської слов’янської писемності. Обіймаючи високі церковні посади – єпископа Староруського та вікарія Новгородського (1804 – 07), єпископа Вологодського (1808 – 13), архієпископа Пскова, Ліфляндії і Курляндії (з 1816), досліджував і публікував історію єпархій, монастирів, літописи, документи та ін. Знайшов у новгородському Юрієвому монастирі грамоту великого київського князя Мстислава Володимировича та його сина Всеволода цій обителі, зробив її класичний дипломатико-палеографічний аналіз, 1818 видав його разом із текстом документа.
24 січня 1822 переведений у Київ, з 16 березня – митрополит Київський і Галицький, член Святійшого Синоду, з 1825 – член Комісії духовних училищ і Таємного комітету про розкольників.
Велику увагу приділяв господарським справам єпархії, розвитку Київської духовної академії й духовної семінарії, зокрема науки у цих навчальних закладах: передав їм ще за життя значну кількість рідкісних рукописних і друкованих книг, карт, атласів, естампів, запровадив друкування найкращих творів про історичні старожитності й нагородження викладачів і вихованців, теми праць яких нерідко формулював особисто (пожертвував на це 7 тис. крб., згодом починання підтримав М. Рум’янцев, встановивши премії за найкращі твори). Під опікою митрополита лаврська друкарня випустила унікальні пам’ятки української історичної думки – «Синопсис» (4-е і 5-е вид., 1823, 1836) і «Хроніку літописців древніх» Феодосія (Софоновича), яка була відома лише в рукописних списках, додавши до неї коментарі. Зробив опис рукописів Київської духовної академії та Софії Київської.
Бібліотека і нумізматична колекція Євгенія (Болховітінова) були одним із найбагатших приватних зібрань свого часу. Вивчав і зібрав колекцію унікальних літописних і актових документів, які покладено в основу його грунтовних досліджень: «Опис Києво-Софійського собору і Київської ієрархії» (1825) і «Опис Києво-Печерскої Лаври» (1826). Видання, присвячене Софійському собору, – перша спроба історико-археологічного опису давньоруського храму та студіювання давньоруської іконографії, перший у вітчизняній історіографії виклад історії церкви в Україні, доведений до новітнього часу. Разом з археологами М. Берлинським і К. Лохвицьким став одним із фундаторів української археології та пам’яткознавства. Брав участь у заснуванні та діяльності Тимчасового комітету для дослідження старожитностей у Києві (1835 – 45) – першого в місті наукового товариства. Керував розкопками давньоруських пам’яток, здійснюваними К. Лохвицьким: Десятинної церкви, Золотих воріт, Ірининської церкви, написав і опублікував за їх результатами наукову розвідку.
Складав реєстр урочищ Києва. Вивчав пам’ятки церковної музики та співу, зокрема давньоруські, зробив опис її різновидів, довів, що давньоруське музичне мистецтво розвивалося переважно в Києві, Чернігові, Новгороді. Був почесним членом багатьох університетів і наукових товариств.
Головний твір – «Словник російських письменників», в якому зібрано відомості про життя та літературну діяльність бл. 720 українських і російських діячів науки, культури й освіти 16 – 19 ст. – духовних і світських. 1818 і 1827 (2-е вид.) опублікував «Словник історичний про письменників духовного чина, які були в Росії…» (у 2-х ч.), 1838 і 1845 – «Словник російських світських письменників…». Дослідив біографії київських церковних діячів, педагогів, просвітників Варлаама (Ясинського), Георгія (Кониського), Захарії (Копистенського), Інокентія (Гізеля), Іоанникія (Галятовського), Іринея (Фальковського), Лазаря (Барановича), Мелетія (Смотрицького), Михайла (Козачинського), Памва (Беринди), Рафаїла (Заборовського), Сильвестра (Косова), Феодосія (Софоновича) та ін. Серед інших творів: «Історичне дослідження про собори Російської церкви…» (1803), «Міркування про соборне діяння, що відбулося в Києві 1157 р…», «Міркування про книгу, іменовану Православне сповіданння віри соборної й апостольської віри східної, складеної Київським митрополитом Петром Могилою…» (обидві – 1804), «Історичне міркування про чини греко-російської церкви…» (1805), «Дослідження про особисті власні імена у слов’яно-росів…» (1813), «Про руську церковну музику» (1821), «Про старожитності, знайдені у Києві 1824 р.» (1826).
Над похованням встановлено дерев’яний синій кіот з позолоченими деталями (вис. – бл. 3,5 м, шир. – 2,0 м). Являє собою архітектурно-декоративну композицію в стилі пізній класицизм.
Широкий тридільний антаблемент, прикрашений вздовж фриза позолоченим стилізованим акантовим орнаментом, спирається на дві псевдокоринфські колони із сірого штучного мармуру, високі ступінчасті бази та різні капітелі яких вкрито позолотою. Над антаблементом – два акротерії у вигляді євхаристичних чаш-потирів. Між ними у центральній прямокутній частині надгробка вмонтовано ікону із зображенням святих покровителів митрополита: священномученика Євфимія, єпископа Сардійського і воїна-мученика Євгенія, на яких від Бога Отця у хмарах сходить Святий Дух у вигляді голуба. Ікону написано в класицистичному стилі. У нижній частині кіота – мідна позолочена дошка з вигравіруваним коротким життєписом похованого й епітафією в обрамленні рослинного орнаменту. Обабіч дошки закріплено декоративно-символічні деталі – повернуті донизу стилізовані смолоскипи, оточені поховальними вінками.
Надгробок – цінна пам’ятка монументального мистецтва у стилі класицизм.
Література:
IP НБУ, ф. І, № 2856, 4702, 7566; ф. ІІ, № 1195І, 22941, 22951, 22953; Биография Евгения, митрополита Киевского // Митрополит Евгений (Болховитинов). Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина ГрекоРоссийской церкви. – М., 1995; Евгеньевский сборник: Высокопреосвященный Евгений, митрополит Киевский и Галицкий: Сб. материалов для биографии. – СПб., 1871; Збірник тез доповідей і наукових повідомлень на Міжнародних українсько-російських Болховітіновських читаннях, присвячених 225-річчю з дня народження Євфімія Олексійовича Болховітінова (1767 – 1837). 8 січня 1993 р. – К., 1993; Ивановский А. Д. Митрополит Киевский и Галицкий Евгений (Болховитинов). – СПб., 1872; Карпов С. М. Евгений Болховитинов как митрополит Киевский. – К., 1914; Максимович М. А. Письмо о Е. Болховитинове // Киевские епархиальные ведомости. – 1868. – № 5; Малышевский И. И. Деятельность митрополита Евгения в звании председателя Конференции Киевской духовной академии. – К., 1868; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Пономарев С. И. Материалы для биографии митрополита Евгения. – К., 1867; Срезневский И. И. Воспоминание о научной деятельности Евгения, митрополита Киевского // Сб. отделения русского языка и словесности Петербургской академии наук. – 1868. – Т. 5. – Вып. 1.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1504 – 1505.