Поховання Гедеона (Святополка-Четвертинського Г.)
Надія Нікітенко
503.1.3. Поховання Гедеона (Святополка-Четвертинського Г.) 1690 (іст.).
У склепі під північною стіною Володимирського вівтаря, навпроти гробниці Ярослава Мудрого.
Гедеон (світське ім’я – Святополк-Четвертинський Григорій; ? – 6.04 1690, Київ) – митрополит Київський і Галицький, князь. Походив із стародавнього українського роду, що вів свою генеалогію від давньоруського князя Святослава Ігоровича (10 ст.). В 1663 – 84 – православний єпископ Луцький і Острозький. Посів митрополичу кафедру завдяки гетьману І. Самойловичу, дочка якого стала дружиною племінника Гедеона. Використовуючи родинні зв’язки, гетьман прагнув вирішити одразу два важливі завдання: з одного боку, він шукав вихід з довготривалої кризи української православної церкви, в яку та потрапила в добу Руїни, з другого, – намагався перетворити православну ієрархію з політичного важеля в руках претендентів на булаву на надійного спільника гетьманської влади. Гетьман знайшов союзника й однодумця в особі патріарха Всеросійського Іоакима, який прийняв чернечий постриг у Межигірському монастирі під Києвом і був добре обізнаний з церковним життям України.
Обранню Гедеона на митрополичу кафедру передувала гостра політична колізія. Навесні 1685 він приїхав до гетьмана зі скаргою на протиправні дії греко-католицького ієрарха – єпископа Львівського й адміністратора Київської митрополії Йосипа Шумлянського, котрий силоміць відібрав Луцьку єпархію для свого брата і захопив маєток Гедеона. Усі ці обставини спричинилися до того, що гетьман І. Самойлович із київським духівництвом й урядовцями вирішили остаточно врегулювати українські конфесійні негаразди. На посаду митрополита Гедеон підходив якнайкраще: мав тривалий єпископський стаж і репутацію мученика за православну віру, адже свого часу під загрозою ув’язнення відмовився перейти в іншу віру. У липні 1685 у храмі Святої Софії в Києві за пропозицією І. Самойловича собор єпископів одностайно обрав митрополитом Гедеона. Владика поставив перед собором умову бути посвяченим у сан лише Московським, а не Константинопольським патріархом. Гетьман підтримував цю вимогу і заздалегідь надіслав відповідне прохання до Москви.
Після отримання патріаршої та царевої згоди в Києві знову зібрано собор, на якому українське духівництво в особі архімандрита Києво-Печерської лаври Варлаама (Ясинського) висунуло умови не порушувати давніх прав Київської митрополії при переході під юрисдикцію Московського патріархату. Цар підтвердив «права і вольності» Київської митрополії, після чого у жовтні 1685 митрополит Гедеон із великим почтом вирушив на північ за посвятою.
8 листопада 1685 у Свято-Успенському соборі Москви патріарх Іоаким із волі царів Івана і Петра Олексійовичів та царівни Софії висвятив його в сан митрополита Київського з підтвердженням усіх вольностей і привілеїв Київської митрополії. Остання була визнана серед усіх російських митрополій первісною і мусила підлягати тільки Московському патріарху, який, однак, не мав права втручатися в її внутрішні справи. На відміну від інших великоросійських митрополитів Гедеон та його наступники могли носити митру, увінчану хрестом, навіть у присутності патріарха, правити на килимі, накладати на себе дві панагії; також носити білий клобук і сакос із форакієм, який носили лише патріархи.
У травні 1686, після укладення Вічного миру між Росією та Річчю Посполитою, Москва за допомогою турецького уряду домоглася від патріарха Константинопольського Діонісія IV згоди на те, щоб Київська митрополія перейшла у повну канонічну залежність від Московського патріарха, що визнала й Польща. Сам гетьман І. Самойлович згодом запевняв, що втрата церковної автономії України «обреталася аки в розтерзанії ума». 1688 митрополиту Київському заборонили називатися митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі.
Новий титул – митрополит Київський, Галицької і Малої Росії. Найбільші монастирі України, зокрема і Києво-Печерську лавру, було підпорядковано безпосередньо патріарху Московському.
2 лютого 1686 митрополит Гедеон відправив свою першу службу в соборі Святої Софії, який перебував тоді у критичному стані. Значно відреставрований Петром (Могилою) собор прийшов за доби Руїни у занепад, а західна частина храму, яку він не встиг відремонтувати, перебувала в руїнах.
Поступово ставали непридатними для використання дерев’яні монастирські будівлі довкола собору. Софійський монастир втратив більшість угідь, а сам храм – церковне начиння і документи.
Це пояснювалося не лише тим, що собор на кілька десятиріч був полишений митрополитами. В одній із своїх грамот Гедеон писав, що Петро (Могила), побоюючись, що після його смерті Софійський монастир знову може перейти до уніатів, напередодні кончини звелів усе церковне майно, архієрейське вбрання й архів перенести на зберігання до Лаври. Його наступники нічого не змогли повернути з Печерської обителі, а митрополит Гедеон не бачив тих речей. Тому владиці довелося просити у московських царів Івана та Петра Олексійовичів церковне начиння, одяг та великий дзвін на облаштування митрополичого храму, для Софійського монастиря – хлібне постачання і грошове утримання.
У роки його митрополитства почали розчищати від завалів та відбудовувати західну частину собору, було відремонтовано дерев’яні монастирські споруди. Під час Руїни більшість земель Софійського монастиря захопили: частково – уніати, частково – Києво-Печерська лавра. На початку свого правління Гедеон застав у власності митрополії лише два села Київської округи – Погребки і Зазим’я. На прохання митрополита гетьман І. Мазепа дав Софійському монастиреві грамоту на володіння десятьма містечками і селами. Таким чином, були зроблені рішучі кроки з відновлення Свято-Софійського православного осередку.
Митрополит заповів Софії Київській більшу частину власних грошей і коштовностей, дав значні кошти на ремонт собору, пожертвував срібло на панікадило для головного вівтаря тощо.
Похований в соборі за духовним заповітом. Для цього звільнили місце під північною стіною, гробницю Ярослава Мудрого підсунули до південної стіни і встановили у спеціально зробленій для неї ніші. Дерев’яну домовину з останками Гедеона опущено у цегляний склепінчастий склеп, влаштований під підлогою каплиці. Невелика ніша-жертовник у північній стіні прибудованої в 17 ст. апсиди свідчить про богослужбове призначення створеного тут за Петра (Могили) Володимирського вівтаря. Очевидно, в цьому компартименті відбувалися передбачені церковним уставом ктиторські панахиди, під час яких поминали і Ярослава Мудрого, і митрополита Гедеона.
Місце поховання не позначене.
Література:
Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної Церкви. – К., 1998. – Ч. ІІ (XVІІ ст.); Евгений (Болховитинов). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825; Лебединцев П. Г. Описание Киево-Софийского кафедрального собора. – К., 1882; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Огієнко I. I. Українська церква: Нариси з історії Української православної церкви. – К., 1993.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1503 – 1504.