Поховання Самуїла (Миславського С. Г.)

Надія Нікітенко, Кирило Хоменко

503.1.10. Поховання Самуїла (Миславського С. Г.) 1796 (іст.).

У південній частині собору Святої Софії, в склепі під Свято-Успенським вівтарем, під західною стіною.

Самуїл (світське ім’я – Миславський Симеон Григорович; 24.05. 1731, с. Полошки, Глухівська сотня, Ніжинський полк, тепер Глухівський р-н, Сумська обл. – 5.01. 1796, Київ) – митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії, історик, культурно-освітній діяч, почесний член Академії наук і мистецтв у Санкт-Петербурзі. Народився в сім’ї священика. 1752 – 54 навчався в Києво-Могилянській академії, по закінченні якої прийняв чернечий постриг (13 червня 1754) у соборі Святої Софії в Києві і був зарахований в академію вчителем аналогії, латинської граматики і поезії. З 1756 – ієромонах, викладач риторики. З 1757 – префект і вчитель філософії, з 1759 – професор богослов’я (до 1764), лишаючись префектом. З 16 січня 1761 – ректор академії, архімандрит Братського училищного монастиря (з 1766 – почесний настоятель) і член Київської консисторії.

Турбувався поліпшенням господарсько-економічного стану академії, вдосконаленням навчального процесу. 1763 – 64 керував розробкою нової Інструкції академії, ставлячи за мету збереження за нею статусу вищого навчального закладу. Запровадив нові курси викладання. 1766 домігся від царської влади збільшення державних субсидій на утримання академії. Як член духовної консисторії виступав на захист особливих прав та привілеїв української церкви й духівництва (пізніше його позиції змінилися). 1768 призначений настоятелем київського Пустинно-Миколаївського монастиря.

28 червня того ж року у соборі Святої Софії на честь шестиріччя вступу на престол російської імператриці Катерини ІІ виголосив проповідь, яка була надрукована і привернула увагу цариці. Згодом викликаний у Санкт-Петербург, призначений царським указом і висвячений в грудні 1768 на єпископа Бєлгородського й Обоянського.

З 1771 – єпископ Крутицький Московської єпархії, член Синодальної контори з дорученням завершувати обновлення кремлівських соборів. З 1775 – член Святійшого Синоду. З 17 березня 1776 – єпископ, з 22 вересня 1777 – архієпископ Ростовський.

З 22 вересня 1783 – митрополит Київський і Галицький. У Київ прибув 8 жовтня. Розпочав свою діяльність з реформування Києво-Могилянської академії: принципи викладання прагнув модернізувати на кшталт навчального процесу в народних училищах Росії, запровадив вивчення арифметики, історії, географії, малювання, а також російської та французької мов. Для навчання вчителів новому способу викладання їх почали посилати в російські народні училища, для опанування вищими науками – в Московський і Віденський університети й закордонні училища. Найобдарованіших учнів митрополит направляв на навчання в європейські університети власним коштом.

При друкарні Києво-Печерської лаври заснував академічну друкарню з цивільним шрифтом (1787). В результаті Києво-Могилянська академія підняла рівень навчання і стала на один щабель з московською академією, а її студентів запрошували викладати в кращих навчальних закладах Росії. Домігся скасування рішення про переведення академії в Софійський монастир і Києво-Печерську лавру, перетворення Братського Богоявленського монастиря на шпиталь, передання їх маєтностей до казенного відомства. На утримання академії було додатково надано 600 крб. Заповів навчальному закладу 2 тис. крб.

Якщо за молодих років Самуїл (Миславський) був оборонцем давніх прав української церкви і Києво-Могилянської академії, то, ставши митрополитом, перетворився на вірного і сумлінного провідника політики російської імператриці Катерини II. З його ініціативи в Києво-Могилянській академії почали пильно стежити за тим, щоб у студентів була великоросійська вимова – як у звичайному житті, так і в церкві. Найважливішою подією за часів митрополита Самуїла стало проведення в Лівобережній Україні секуляризації церковних земель 1784, що мала на меті розширити державне землеволодіння за рахунок монастирського, остаточно ліквідувати матеріальну базу національної церкви, перетворити українське духівництво на слухняних чиновників у рясах.

Більшість монастирів було ліквідовано, їхнє майно передано в казну, церковних селян переведено в категорію державних. Після запровадження в Україні духовних штатів (1786) митрополит Самуїл зумів захистити деякі українські монастирі від ліквідації.

Згідно з указом «Про штат Київської, Чернігівської і Новгород-Сіверської єпархій», київський митрополичий дім прирівнювався до московського архієрейського дому, Києво-Печерська лавра – до Троїце-Сергієвої. З 10 квітня 1786 митрополит Київський був одночасно архімандритом Києво-Печерської лаври, де й мав проживати.

Кафедральний Києво-Софійський монастир перейменовувався на собор із штатом білого духівництва, як у московському Архангельському соборі.

Проте митрополит Самуїл не поспішав запроваджувати реформи, вступив у конфронтацію з генерал-губернатором П. Рум’янцевим-Задунайським, внаслідок чого обидва були усунуті від цієї справи.

Досліджував історію Києва, Києво-Печерської лаври, Київської Русі, опублікував низку богословських творів, підручник «Латинська граматика» (1765), що використовувався у багатьох навчальних закладах. Твори: «Догмати православні віри кафолічної й Апостольські церкви Східної» (1760), «Слово про справжню перевагу града» (1786), «Короткий історичний опис Києво-Печерської лаври» (1791) та ін. Відшукав і опублікував богословські лекції та листи Феофана (Прокоповича) (1773 – 76, 1782).

Могилу владики відкрили 1936 під час археологічних досліджень в соборі одночасно з похованням Рафаїла (Заборовського). Окрім ритуального вбрання, аналогічного тому, що було на останках митрополита Рафаїла, виявили емалеву панагію зі срібним ланцюжком, різьблений кипарисовий хрестик у срібній позолоченій оправі з емаллю на мідному ланцюжку, ще два хрестики – різьблений кипарисовий у мідній оправі з емаллю та мідний, а також шкіряну обкладинку від Євангелія та мідну монету.

Надгробок цегляний, зацементований, побілений.

Література:

НА ІА НАНУ, ф. 20, № 71-а; Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем – Академией. – К., 1856. – Ч. 2; Микитась В. Л., Колесник Є. О. Миславський Симон Григорович // Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІІ – ХVІІІ ст.: Енцикл. видання. – К., 2001; Митрополит Евгений (Болховитинов). Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина ГрекоРоссийской Церкви. – М., 1995; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Огієнко І. I. Українська церква: Нариси з історії Української православної церкви. – К., 1993; Петров Н. И. Киевская академия в царствование Екатерины ІІ. – К., 1906; Рождественский Ф. Самуил Миславский. – К., 1877; Серебренников В. Киевская Академия с половины ХVІІІ ст. // Труды КДА. – 1896. – № 6; Шпачинский Н. А. Общий взгляд на историю киевской епархии в половине ХVІІІ столетия. – К., 1907.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1506 – 1507.